П'ятниця, 20 вересня

У дитинстві він мріяв стати льотчиком, але почав працювати вчителем історії. Щоправда, життя мало на нього свої плани: покинувши вчителювання, він потрапив до політики, згодом став дипломатом та одним із авторів Конституції. Головним орієнтиром у роботі держави він вважає людину, а національною ідеєю – будівництво Великої України. Про секрети успіху, українську демократію, звільнення окупованих територій та Росію – зі слів Романа Безсмертного у рубриці «Хто це» на Opinion.

Про звільнення з ТКГ у Мінську

Нетиповий початок для рубрики, але важливий, аби розставити крапки над «і». Президент Зеленський звільнив Романа Безсмертного із Тристоронньої контактної групи. Без жодних пояснень та навіть… не попередивши переговорника. Про звільнення дипломат дізнався зі ЗМІ.

«Причиною звільнення послужила моя публічна позиція. Стосовно тактики дій на лінії розмежування, тактики дій в переговорній групі. Я чесно, коректно, відкрито казав, що тут треба діяти отак, а тут отак. Починаючи з того, що не можна не проводити військовий парад в умовах війни. Закінчуючи дзвінком: не треба телефонувать Путіну – треба діяти досить різко і послідовно.

Я не можу розуміти, коли Україна демонструє боязнь по відношенню до абсолютно не організованої Росії. Я не розумію, чому не відповідають на фронті, коли йде обстріл. Тим більше що я знаю, як ішли переговори, досягалися домовленості, я знаю, як вимагає міжнародне право діяти в моменти таких загострень. Очевидно, що така позиція не до двору. Але це позиція президента – призначити, звільнити…»

Про секрет успішності та дитячі мрії

Згадуючи дитинство, політик розповідає: з малих років батько вчив, що за алфавітним порядком спочатку йде рідний Мотижин, а потім вже – Москва. Ось це майбутній дипломат запам’ятав із самого дитинства. Та й секрет успіху – це не тільки й не стільки амбіції.

«Мене з дитинства навчили пахати. Я не вмію працювати на півсили. Якщо ти працюєш, то обов’язково повинен показати результат. Тому в навчанні докладав максимальні зусилля, у праці – максимальні зусилля. Ось у цьому й секрет результативності життя.

Незважаючи на те, що Мотижин – це звичайне село, і виріс я у звичайній радянській сім’ї (мама все життя пропрацювала в лікарні, батько в колгоспі), але родинний код, ставлення до праці й відповідне виховання – ось головні передумови успіху.

Перша моя дитяча мрія – стати льотчиком. Тривалий час у дитинстві мені снилися польоти в космос. Пам’ятаю, що лякався цього. Одного разу прокинувся зранку, наді мною стоїть бабуся, мамина мама, і дмухає на мене. Вона була людиною дуже віруючою, була церковним старостою, зналася на багатьох речах. Із того часу польоти перестали снитися. Невдовзі минула й ця мрія стати льотчиком. Натомість почали з’являтися дуже прагматичні мрії, але то було набагато пізніше.

Батько мріяв, щоб я став військовим. Він дуже хотів, щоби після сьомого класу я вступив до Суворовського училища. Я був проти. Зібрав документи та здав їх на історичний факультет.

Батьки довго про це не знали. Аж до того часу, коли поштар приніс повідомлення про те, що я вступив на історичний факультет (ми якраз копали картоплю); і якби не цей поштар, то вони й не дізналися б. Батько був дуже мовчазний. Він мовчки ображався на мене, але завжди казав, що це мій вибір і я за нього відповідаю».

Про перші кроки в політиці

Він був учителем, а став – народним депутатом. Його добре знали у Макарівському районі Київської області, звідки він родом, і так само – у Бородянскому, де Безсмертний вчителював. У результаті місцевий осередок Української республіканської партії висунув історика кандидатом по мажоритарному округу.

«Тоді виборчий процес тривав майже півроку. Округи зводилися до двох районів. Це десь до 60 населених пунктів. За цей час цю територію можна проїхати двічі або тричі. Починаючи з 6-ї ранку – на планьорках, тракторних парках, у правлінні колгоспу – і закінчуючи вечірньою дойкою, я спілкувався з людьми. Ви навіть не уявляєте, наскільки агресивними і конфліктними були ті розмови. Відключення електроенергії, тепла, людям не платили ні заробітної плати, ні пенсії.

На той момент була мажоритарна двотурова система абсолютної більшості. Я переміг у першому турі, але не набрав 50+1, тому був другий тур. Здобув перемогу у другому турі і так став народним депутатом. Почалася звичайна робота, потім вибори 1998 і 2002 року. Коли президентом став Віктор Ющенко, я був певен, що всі небезпеки для України зникли, і тепер залишиться тільки питання: «Якою Україна буде? Який курс вона обере?» Але я серйозно помилився.

Від’їжджаючи послом у Білорусь, я абсолютно не відчував ніякої небезпеки для України. Коли ж повернувся звідти у 2011 році, це була вже зовсім інша країна. Суспільство пішло в одну сторону, а влада – зовсім в іншу».

Про країну після Майдану

У лютому минули п’яті роковини розстрілів на Майдані. Дипломат впевнено наголошує: Україна змінилася. Не випадково події 2014-го назвали Революцією гідності. Ми нарешті почали цементуватись як нація, почали формувати європейські цінності.

«Ми починаємо ідентифікувати себе з Європою. Хоч і не всі. Більше розуміємо цінність людини. До досягнень України можна зарахувати безвіз, початок формування помісної церкви. До негативних – ми втратили територію. За п’ять років не змогли вибудувати армію. Були приречені розвивати ­оборонно-промисловий комплекс, але влада не зробила цього. Вона так і не зрозуміла, що мала довіру людей, яка давала можливість здійснити серйозні реформи.

Будь-який протест виносить на поверхню багато піни. Хто розуміє це фізичне явище, той знає, що зверху збирається найбільше сміття. Та це – зовнішнє відображення. Бунт – це ціннісний переворот. Він стимулює суспільні процеси. Господь нам послав випробовування Януковичем. Українці й Україна цей іспит склали. Янукович вилетів, як корок. Це означає, що в нас здоровий організм. Інша річ, що іноді оте сміття створює проблеми. Але то наш наступний іспит».

Про готовність українців до демократії

Розмірковуючи над цим питанням, Безсмертний пропонує поділити наше суспільство щонайменше на дві частини, себто на тих, хто народився за СРСР та зростав на тій ідеології, та тих, хто з’явився на світ у вже незалежній країні.

«Перша – ті, що жили з демократичними переконаннями, які народилися в незалежній Україні, які, окрім демократії та свободи, ні про що не мріють. І друга – це українське населення, яке вражене, інфіковане тоталітарними, радянськими інфекціями. Це та частина, яка не уявляє себе без патріархальщини.

Співвідношення на сьогодні виглядає 30 % на 70 %. Тому будь-який керівник, який приходить до влади, має прийняти це як факт. Зараз не даю оцінки ні одним, ні іншим. Треба зберігати в політиці те, що дає відповідь й інфікованій частині, бо іноді ці люди виглядають як безпорадні. І в той же час давати свободу новим людям, бо це локомотив – вони нас тягнуть уперед, вони нас розвивають. Я живу ідеалами свободи. Я роблю те, що вважаю за необхідне».

Про перезаснування держави та зміну Конституції

Політик наголошує: чинна Конституція лише на чверть присвячена правам людини, решта ж її – про забезпечення роботи органів влади. На думку Романа Безсмертного, людини для держави сьогодні не існує, а має бути навпаки. Тому ми потребуємо нової Конституції та… перезаснування держави, бо «лагодити вже немає чого, треба будувати з нуля».

«Очевидно, що початком цього має бути прийняття закону чи комплексу законів, які зафіксують перехідний період. Тривалість – не більше трьох років. Це час, за який треба розробити нову модель держави. Під неї розробити Конституцію, увесь комплекс законодавства про інститути влади – від центральних, як парламент, уряд, президент (якщо ця посада залишиться), до регіональної організації та місцевого самоврядування.

Друге – це необхідність підготовки кадрів. На жаль, ми не маємо кадрів, які можуть забезпечити потреби всієї “державної машини”. Треба розуміти те, що йде війна. Її невирішуваність, зокрема, лежить в абсолютно нездатних державних інститутах і безглуздій організації самої армії. І це третя річ, яку доведеться в ході цього перехідного періоду вирішувати.

І фіналом цього періоду має бути прийняття нової редакції Конституції, виходячи з тих засад, про які я уже виголосив».

Важливо, що Безсмертний – один із авторів Конституції України, однак він все ж визнає її недосконалість та невідповідність часу, наголошуючи: Конституція, як і людина, – це живий організм.

«Вона росте, змінюється. У 1995 році, коли розроблявся проєкт, за яким ми сьогодні живемо, навіть по-іншому пахло на вулиці. Держава була молода, ми були молоді й дивилися на світ іншими очима. Поняття “олігархи” було невідоме в українській політиці. За цей час багато води спливло.

Політичні сили по кілька разів зґвалтували українську Конституцію. Змінилося життя у державі, і воно вимагає серйозної корекції. Ми пережили два Майдани, триває війна. Це ті віхи історії, на які не можна не реагувати інституційними змінами. Звідси очевидно, що Конституція потребує ґрунтовного оновлення, а в її центрі нарешті має стати людина».

Про неминучість війни з Росією

У розмові з Opinion дипломат зізнається: насправді про неуникнення протистояння з Росію на Банковій розуміли ще у 1996 році. Тоді неможливо було передбачити характер, але те, що це станеться, було очевидним.

«Війна була абсолютно передбачуваною… Ви розумієте, із перших днів мого перебування в українській політиці я влився в політичне середовище таких людей, як Михайло Горінь, Левко Лук’яненко, Ігор Юхновський, Леон Горохівський, В’ячеслав Чорновіл. Дехто з них по 20-25 років відсидів у таборах. Я розумів, хто їх туди запроторив, тому для мене тема вододілу існувала завжди.

Я знаю, що таке Київська Русь і що таке Заліська Русь. Чув дві історії ще з дитинства: у школі мені розказували одну історію, а вдома дід Дем’ян, який пройшов через Другу світову, – іншу. Я завжди жив, розуміючи ці дві історії. При цьому дід казав: «Ти навіть не подумай розказувати те, що я тобі кажу. Ти маєш знати, але не треба про це говорити».

Із 1996 року, відколи почав працювати з Кучмою, бачив: на Банковій прекрасно розуміли, що рано чи пізно нам не уникнути протистояння. Який воно матиме характер, було незрозуміло. Але те, що це станеться, було очевидним…

Згадую й навіть сьогодні можу сказати про це: перед від’їздом у Мінськ (лютий 2010 року, Роман Безсмертний був призначений Надзвичайним і Повноважним послом України в Білорусі) я зустрічаюсь із президентом Януковичем. Він мені каже: “Ти розумієш, головне сьогодні для нас – це кордон з Росією і кордон із Білоруссю. Якщо ми його не побудуємо, то буде біда”. Тобто якщо вже Янукович це розумів, то що казати про інших…»

Про вступ України до НАТО

Безсмертний твердо переконаний: наша держава стане членом Північноатлантичного альянсу. Однак, за його словами, настав той час, коли Україні варто дивитися на ситуацію значно ширше.

«Я наполягаю на тому, що Україна зобов’язана ініціювати створення Балто-Чорноморського воєнно-політичного союзу як захисного щита від російської агресії. Такий союз не протирічить перебуванню країни у НАТО, а навпаки – тільки посилює захист від ворога. На жаль, Північноатлантичний альянс не здатен оперативно захистити своїх членів із Центральної та Східної Європи від миттєвого нападу. Така неготовність тільки провокує агресора. На євразійському континенті зруйновані базові безпекові підходи: зруйновано принципи Гельсінського акту 1975 року, не працює ні Будапештський меморандум, ні укладені двосторонні угоди між країнами.

Очевидно, що саме Україна є тою державою, яка повинна ініціювати створення нового оборонного блоку. По-перше, ми як ніхто розуміємо загрозу з боку Росії. По-друге, наша держава на власному прикладі здобула досвід групування всіх можливих сил в боротьбі з агресором».

Про Донбас та реінтеграцію

Під час одного з інтерв’ю політик зауважує: насправді закону про реінтеграцію Донбасу немає, адже те, за що голосував парламент, складно назвати законом. Натомість сам Безсмертний пропонує застосовувати концепцію «безпечної реінтеграції».

«Які складові цього процесу? Перше і найважливіше: сила – стримувальний фактор агресії. Я виріс в епоху холодної війни, коли були такі речі, як СОІ – стратегічна оборонна ініціатива. Насправді, тільки той, хто має серйозну, потужну армію, здатен стримувати агресію не тому, що він воює, а тому, що він представляє силу.

Друге – це діалог з мирним населенням, яке залишилося на окупованих територіях. Маса людей на сьогоднішній день там залишаються не через те, що вони хочуть. Їм нікуди звідти подітися просто. Їх або діти позалишали як сторожів за майном, або немає елементарної можливості виїхати. Нам конче необхідна серйозна програма національна і з міжнародною підтримкою відселення звідти людей, які бажають. Нам треба вести діалог і відпрацювати систему допомоги цим людям.

Як цей діалог треба вести? Єдиний інститут, який на сьогоднішній день залишився, – це територіальні громади. Наприклад, громада Тореза, Харцизька, Зугреса обирає зі свого складу трьох-чотирьох осіб, які не причетні до всіх цих безчинств, а Київ представляє своїх людей. І вони мають тет-а-тет провести перемовини про те, як жити і працювати разом. Зрозуміло, що Росія буде весь час у цю рану підсипати. Для того щоб стримувати Росію, нам теж доведеться з ними сісти тет-а-тет».

Кажучи про діалог із Кремлем, Роман Безсмертний наголошує: йдеться про діалог заради того, аби витягнути людей з полону та мінімізувати їхні агресивні наміри на Донбасі. На думку політика, варто сідати та обговорювати всі питання, зокрема і з росіянами, водночас продовжуючи та не послаблюючи міжнародний тиск.

«Треба розробити декілька проєктів документів для обговорення. Один із них – це статут територіальних громад. Я роблю ставку на активне місцеве самоврядування. Ідея автономних округів там – це повне безглуздя, бо насправді воно не вирішує проблему людини, а створює ще один центр напруги. Треба починати працювати й організовувати роботу навколо громади. Тоді ми отримаємо результат.

Росіяни, які там базуються, врешті-решт вийдуть. А що робити з тими громадянами України, які згруповані у зрадницькі військові корпуси? Очевидно, що доведеться проводити процедуру амністії за принципами, які б базувалися на презумпції винуватості. Основою мало б бути перехідне право. Такі механізми застосовувалися в багатьох країнах, коли людина, яка хоче скласти зброю, приходить і каже: «Я не вбивав, не стріляв, рішень не приймав. Я складаю зброю. Допоможіть мені підлаштуватися до цивільного життя». Далі – програма адаптації такої людини до цивільного життя. Одна умова: хочеш здати зброю і почувати себе вільно – видай того, хто займався вбивствами, розстрілами тощо. Все це вже продумано. Поки що немає, з ким опрацьовувати далі». 

Про повернення Криму та кримськотатарську державність

Кажучи про повернення анексованого Криму, дипломат зауважує: це питання може бути вирішене лише через кримських татар. Ба більше, Безсмертний – не просто прихильних автономії, він підтримує кримськотатарську державність.

«Цей нинішній статус “кримські татари – корінний народ”… Кримські татари – це титульна нація. Титульна нація. Вона має право на свою державність. Так, на тому, що називається “Кримський півострів”, кримські татари в меншості. Але є країни, наприклад, Ліван, в яких титульна нація знаходиться в меншості. Вона знаходить відповідь на питання комбінування системи влади, місцевого самоврядування через квотне представництво. 

Проблема виникла через що? Україна не тільки ігнорує те, про що вони кажуть, вона не виконує вимог, ратифікувавши цілий ряд європейських документів. Скажіть, будь-ласка, що заважає сьогодні в сільських, селищних, районних, обласних радах мати квоту, представництва цих етнічних груп через національні округи? Далі. Що заважає в українському парламенті мати представників з національних округів – угорців, румунів, татар? Ви подивіться дзеркально. Дзеркально вони є. Тому наша задача – реалізовуючи зовнішню політику, реалізувати в дзеркальній формі. Угорці це роблять? Ми це робимо. Румуни це роблять? Ми це робимо. Більше того, ініціювати ці речі з українського боку. От ми хочемо, щоб ви зробили ось такі школи, дитячі садки. Тоді буде про що говорити. А позиція «сам дурак» це позиція крайнього нерозуміння.

На сьогоднішній день ситуація приблизно така: “це Україна, це українці, Донбас, Крим” та інші етнічні групи. Якщо ми підіймаємо цей рівень, у нас з’являється аргумент на право нації, народів на самовизначення. Фактично переводиться в площину знищення нації як такої, народу як такого. Це виводить за рамки просто конфлікту між двома сусідніми державами… Далі це буде залежати від того, як будуть формуватися відносини між Україною і кримськими татарами. Це зовсім інший предмет… Нам важливо що? Нам важливо сьогодні це питання підняти в рівні, в риториці на питання “номер один”».

Про національну ідею, мрію та головні завдання країни

Національна ідея: «Будівництво Великої України тягне на те, щоб претендувати на національну ідею. Є Велика Польща – від моря до моря, Велика Румунія, “русский мир” безмежний. А ми прибідняємось. Важливо почати мислити масштабно».

Національна мрія українців: «Для американця цінністю є майно й освіта. Зміст того, що робимо ми, – це досі біла хата, хрущі над вишнями і шаровари. І при цьому говоримо про модерну націю. Будь-якого українця турбує достаток і щастя його родини. Я думаю, що це і є національна мрія українців».

Головні завдання країни на наступні 5-10 років: «Подбати про оборону, сформувати армію. Конче – наростити ВВП, тобто заробити гроші. Для цього маємо перезаснувати державу – змінити її кардинально.

Війна – це наслідок помилок у зовнішній і внутрішній політиці. Їх треба усунути і дати можливість сформувати відповідь на питання війни. У війні або перемагають, або зазнають поразки. “Виграти війну” говорить людина, яка може грати у карти, футбол, пінг-понг. Вона не розуміє значення слова.

І нам потрібна перемога у цій війні. Вона нас змінить. Покаже, що маємо право на щось. Не дай Боже зазнати поразки, тоді нас не буде».

Текст: Дмитро Журавель

Матеріал був зібраний із-поміж численних інтерв’ю, виступів, промов та звернень героя публікації.

Залишити коментар