П'ятниця, 20 вересня

Про «чергову тупу вівцю» та «слугу народу»

Як відомо, хороший текст відрізняється від поганого точними словами та характерними штрихами – наприклад, для відображення характеру персонажа. Так от.

Новообраний депутат Максим Бужанський обізвав журналістку. Для України – явище не унікальне. Цікаво інше. «Чергова тупа вівця, що представляється журналісткою одіозного ЗМІ “НВ”, в інтерв’ю із представником “Слуги народу” заявила, що я ностальгую за СРСР та “часами Януковича”», – цитує Бужанського «Радіо Свобода».

Про «чергову тупу вівцю» та «слугу народу»

Опустимо «одіозність» «НВ», і навіть не має значення, хто за чим ностальгує. Натомість, отим самим характерним штрихом, за який чіпляється око, тут є слово «чергова». Воно свідчить, наприклад, що людина не вперше характеризує жінку саме цією, даруйте на слові, «метафорою».

Що ж, це свідчить, що депутат Бужанський насправді своєрідний «слуга народу» чи принаймні відображення певної його частини: ану скажіть-то, кому не доводилося хоч раз у житті чути цю конкретну фразу (хай без «чергова») на адресу жінок, – переважно з боку чоловіків? (Те, що подібні означення часом переймають і жінки між собою, нічого не змінює). Часом іще замість «вівця» у цьому словосполученні вживають інше слово.

І річ тут не тільки у зневажливій лексемі на означенні статті при спробі образити людину. Можна навести суміжні приклади. От, скажімо, в юності я працював фізично – у магазині, і наша продавчиня, коли все було добре, називала власника магазину «Алік». Та коли той, наприклад, затримував зарплатню, то – поза очі, звісно, – вона його називала «**рка нерусская».

Чи ось, коли тернопільська газета, описуючи побутовий конфлікт між місцевими й африканськими студентами, на першій шпальті вживає слово «чорнос**кі» щодо африканців.

Усе це речі одного роду.

Повертаючись до конкретного конфлікту. По-перше, журналістка спокійно усвідомлює, що вона «з біса розумна жінка». Судячи з її тексту, який так чудово пропіарив депутат, – це правда: вона не тільки добре пише та готова до інтерв’ю (це професіоналізм) – видно, що людина ще й швидко мислить.

По-друге, журналістка підтверджує, що вона «з біса розумна» тим, що добирає значно точнішу, а також нейтральну щодо вроджених категорій опонента метафору: «Щось відповідати пану Бужанському – це як спроба з’ясувати стосунки з голубом, який нагидив вам на рукав пальто».

Зауважте, вона у відповідь на «вівцю» не називає його «мужиком-козлом» чи якось так, і взагалі не вказує ані на його стать, ані навіть на професію. Бо не вони змусили його повестися так, як він повівся.

Певні люди в певних ситуаціях заслуговують на дуже сильні епітети, і якщо хочеш образити опонента – будь ласка. Проте, при цьому не повинно мати значення: чи це жінка-журналістка, чи чоловік-депутат. Чи вихідець із Кавказу, чи африканець. Чи уродженець Донбасу. Чи Галичани. Ну, ви зрозуміли – не повинні мати значення, як мінімум, усі ті характеристики, які людина не обирає. Як мінімум.

Ви вже якось пробачте, будь ласка, Капітана Очевидність – але, очевидно, для декого все це не очевидність.

Артем Чапай

Залишити коментар