П'ятниця, 15 листопада

Повернення Росії до G8 – головна тема останніх двох днів. Заява президента США Трампа та реверанси Макрона в бік Росії змусили серйозно замислитися над таким сценарієм. Розповідаємо, наскільки можливий камбек РФ, що це означатиме для України та як має діяти нова влада.

Наскільки ймовірне повернення Росії до G8? 

Дмитро Сінченко, голова громадської організації «Асоціація політичних наук», запевняє: поки що не сталося нічого критичного, адже повернення Кремля можливе лише після деокупації та повернення територій, або… згоди самої України. 

«Позиція всіх держав Великої сімки давно відома та залишається незмінною – вони всі зацікавлені в якнайшвидшому поверненні Росії до їхнього міжнародного клубу, проте це стане можливим лише в разі “вирішення української кризи”, тобто деокупація та повернення під контроль України окупованих територій Криму та Донбасу. Тому поки що нічого екстраординарного не сталося. Поки що. А отже, Москва зможе повернутися до клубу G8 без звільнення наших територій лише в тому разі, якщо на це погодиться сама Україна. Судячи з провалів на міжнародній арені нової влади, цього, на жаль, не варто виключати».

Павло Сацький, доцент Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, пояснює: Росія цілком логічно вписується у формат дипломатії країн-учасників великої «сімки». І це, власне, – один із мотивів перетворення з G7 на G8. Однак, далеко не єдиний.

«Росія також має значні дипломатичні напрацювання у відносинах із реально політично й економічно впливовими країнами світу, які поза “сімкою”, як Китай, Індія, Туреччина. Це наступний вагомий мотив для залучення Росії у “сімку / вісімку”. У самій “сімці” позиції її учасників доволі цікаво розташувалися. Прагнення США в Франції повернути Росію дають тривожний сигнал. Проте, ФРН і Велика Британія виступають проти повернення Росії. Є всі шанси розраховувати на принципову позицію Канади. Тобто англо-саксонська єдність у цьому питанні має певну лінію розколу. Японія ж за свою згоду на включення Росії у “сімку” може зажадати непідйомну для Росії ціну. Тобто, фактично, Росія може цілковито розраховувати лише на підтримку Італії».

Андрій Мартинов, доктор історичних наук та провідний науковий співробітник відділу історії міжнародних відносин і зовнішньої політики України інституту історії НАН України, зауважує, що ймовірність повернення Росії до «вісімки» залежить від багатьох чинників.

«Трамп хоче перешкодити подальшому зближенню Росії та Китаю на антиамериканській основі, зважаючи на торговельні війни США і КНР. З іншого боку, США не хочуть допустити надмірного зближення Росії та ЄС, зважаючи на добудову другої черги газопроводу “Північний потік”. Гарантом запобігання такому зближенню до жорсткого Брекзиту була Велика Британія. Але, імовірніше, Брекзит без угоди відбудеться – і США доведеться шукати нові можливості впливу на ЄС. Зокрема, треба зважати на спроби президента Франції Емманюеля Макрона перебрати в політично послабленої Ангели Меркель лідерство в ЄС. Формально у Франції та ФРН не будуть проти повернення Росії у G8.

Тим паче, не проти цього Італія. Японія ловить ознаки готовності Росії до передачі Курильських островів, тому може поставити вирішення цього питання за основу своєї згоди на повернення Росії до G8. Поки що проти цього є Велика Британія та Канада. Але багато що залежатиме від послідовності позиції Трампа».

Олег Горецький, адвокат, керівний партнер Юридичної фірми «Горецький і Партнери», вважає, що Трамп та Макрон просто не мають бажання проводити жорстку політику щодо Путіна, адже за п’ять років після виключення Москви з G8 лідер Кремля не пішов на жодні поступки. Однак казати про те, що лідери країн готові пробачити Росію – також не можна.

«На мою думку, лідери G8 хочуть знову зробити Росію “рукопотисною”, що вигідно їм, оскільки Європа зацікавлена в закінченні війни на сході України, адже однією з умов повернення Росії до G8 Макрон назвав «пошук рішення щодо України».

Повернення Росії до G8 є дуже вірогідним, зважаючи на те, що Трампу це вигідно, оскільки в США незадовго розпочинається президентська кампанія і йому потрібні перемоги на зовнішньополітичній арені. Водночас нині з його висловлювань видно, що він не хоче брати на себе відповідальність за ініціювання такого кроку.  Я вважаю, що не можна однозначно говорити про те, що лідери G8 готові пробачити Росію. Адже зовнішня політика, особливо, яка стосується міжнародних спільнот, не є прозорою. Те, що відбувається в “кулуарах” ніколи не буде відомо пересічній особі. Залишається сподіватися на те, що такі дії лідерів Франції та США є стратегією протидії агресії Російської Федерації щодо України.».

Натомість Наталя Беліцер, експертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика, зауважила, що такий сценарій малоймовірний, адже своє слово вже сказали Меркель та Джонсон.

«Після першої гіркої, і часом навіть панічної, реакції в Україні на вислови Макрона і Трампа відбулися події, які зробили цей сценарій малоймовірним. Зокрема, маю на увазі спільну прес-конференцію Бориса Джонсона й Ангели Меркель, а також “уточнення” Макроном своєї позиції з цього приводу. А українським журналістам порадила би менше звертати уваги на російські джерела інформації, натомість уважніше ставитися до першоджерел (а не російських інтерпретацій)».

Юрій Шуліпа, правник та директор міжнародної спілки «Інститут національної політики», розцінює різноспрямовані заяви лідерів країн як «гру в добрих та злих поліцейських». Поза тим, повернення Росії до G8 експерт називає малоймовірним.

«Макрон – молодий і амбітний політик. Заграючи з Путіним та зображуючи миротворця в “конфлікті на Донбасі”, він демонструє Меркель і Джонсону, що Франція хоче зайняти провідні позиції в Євросоюзі, і в такий спасіб “працює” на свою внутрішню аудиторію для підвищення свого рейтингу. Адже, як відомо, за останній час, зокрема через події з протестами “жовтих жилетів”, рейтинг Макрона сильно впав.    

Повернення Путіна в G8 є малоймовірною. Санкції щодо Росії будуть збережені. Варто зазначити, що ці санкції щодо США та ЄС вводять та продовжують проти Росії лише для захисту своїх національних інтересів. Вище політичне керівництво цих країн чудово розуміє, що сьогодні Росія напала на Україну, а завтра вона може напасти на одну з європейських країн, або США.  Отже, Україні слід розглядати західні санкції як додаткове покарання до країни агресора й окупанта».

Про що свідчать подібні ініціативи?

Андрій Мартинов розцінює відновлення теми повернення Росії до G8 як спробу Заходу вплинути на боротьбу угруповань у Кремлі, де вирішується доля окупованого Донбасу.

«Показово, що питання Криму опиняється за рамками виконання Мінських угод. Відкритим є питання: чи готовий Путін піти на символічні поступки Заходу чи вважає що такий курс може прискорити падіння його режиму. Поки що немає консолідованої позиції різних груп впливу в Москви щодо можливого перегляду Мінських угод у бік повернення Донбасу без надмірних політичних вимог до України (тотальна амністія, особливий статус “ДНР-ЛНР”, гарантії відмови від вступу в НАТО, фактична відмова від Криму).

Але ФРН і Франція передусім хочуть скасування економічних санкцій проти Росії, які дорого коштують їхнім економікам. Заради цього вони готові піти на “фейкове” виконання Росією Мінських угод. Але чи потрібно це Трампу? Він до кінця так і “не відмився” від звинувачень у підтримці Росією свого обрання в 2016 році, а Саміт 2020 відбудеться за три місяці до президентських виборів у США – 3 листопада 2020 року. Навряд чи Трампу за цих обставин потрібні додаткові звинувачення у “проросійськості”, якщо до тих пір не буде реального врегулювання на Донбасі».

Дмитро Сінченко радить розцінювати подібні заяви про нібито необхідність повернення Москви до G8 не інакше як текст на міцність нового керівництва України.

«Якщо ми проковтнемо це, якщо не будемо реагувати – безперечно, це буде сприйнято як дозвіл на подальше зближення Заходу із Кремлем та курс на “перезавантаження та пробачення”. Якщо будемо протидіяти, то санкції будуть збережені, а якщо наша дипломатична робота буде активною й системною, то можливі навіть нові успіхи. Та про передумови для таких успіхів можна буде говорити після призначення нового міністра закордонних справ та оприлюднення пріоритетів його роботи».

Наталя Беліцер зауважує, що політику Трампа вкрай складно передбачити чи спрогнозувати, натомість Макрон, вочевидь, намагається відтягнути на себе лідерство в ЄС.

«Зовнішня політика президента Трампа взагалі непередбачувана та нетипова для лідера великої держави (проте, згадаймо, що вже був не один прецедент, коли невдовзі після “розшаркування” Трампа перед Путіним і РФ з’являлися нові санкції проти Росії). Стосовно  Макрона – схоже, йому дуже хочеться відігравати роль нового лідера ЄС, показати якісь “прориви” у певних напрямках. На жаль, у даному разі за рахунок України».

Павло Сацький оцінив ініціативу Трампа та Макрона як «аванс» для російської сторони. Експерт не виключає, що такі дії варто сприймати як «упереджуючий крок», ціну, котру вони готові заплатити за прогрес в українському питанні.

«Адже очевидно, що, як мінімум, одного із членів G7 доведеться мотивувати, підтримати повернення Росії – власне, саме прогрес у питанні України може стати тим мотиватором. Для Росії ж практично їі повернення до G7 дає додатковий майданчик, на якому вона зможе обговорювати питання України без України. Також це буде значним кроком із покращення її міжнародного іміджу».

Що означає для України можливе повернення Росії у G8? 

Олег Горецький переконаний: повернення Росії до G8 може неабияк послабити позиції України на міжнародній арені та призведе до втрати суб’єктності в переговорних процесах. Це зрештою негативно відобразиться на політичній та економічній ситуації в Україні.

«Захід може вимагати від України виконання політичної частини мінських угод: надання Донбасу особливого статусу (фактична федералізація України), амністії бойовиків, проведення місцевих виборів тощо в обмін на поступки Російської Федерації у вигляді виведення російських військовослужбовців зі сходу України».

Наталя Беліцер впевнена: у будь-якому разі для України така ситуація була б ознакою нехтування її інтересами та справедливими вимогами, підкріпленими вагомими аргументами.

«Це можна було б навіть сприймати як перший крок до скасування або, принаймні, пом’якшення санкційного режиму. Але оскільки для такого кроку необхідна згода всіх членів G7, будемо сподіватися, що цього не станеться».

Андрій Мартинов зі свого боку припускає, що таким чином Захід намагається «стимулювати» Україну до пошуку компромісів із Кремлем. 

«Трамп наголошував, що Зеленський і Путін мають шанси досягти “великої угоди”, але чи можлива вона в американських інтересах, зважаючи на протиріччя з Росію щодо Ірану, Сирії, Китаю, КНДР, Куби, Лівії тощо. Україна в американській геополітичній стратегії лише клітинка на “великій шахівниці” глобальної геополітичної гри. Україні потрібно повернути собі суб’єктність у процесі врегулювання відносин із РФ. Це можливо шляхом власної гри на протиріччях між ЄС – США – Росією – Китаєм. У контексті вирішення протиріч двосторонніх українсько-російських відносин, можливо, варто звернутися до секторального підходу, тобто спочатку вирішити протиріччя в енергетичній сфері, а потім переходити до складніших проблем відновлення територіальної цілісності в повному обсязі, врегулювання гуманітарних протиріч тощо.

Власні електоральні цикли Сполучених Штатів, Італії, Канади (вибори там у жовтні) змушують їх шукати шляхи розмороження процесу врегулювання на Донбасі, аби показати своїм виборцям власну дипломатичну ефективність. Українській дипломатії нарешті варто відійти від “дипломатичного аутизму” та зважати на об’єктивну розстановку сил у глобальній грі, зробити власним пріоритетом більшу гнучкість у пошуку компромісів на власних умовах. Тим паче, що компроміс можна шукати досить довго, але головне на сьогодні показати готовність до його пошуку».

Натомість Дмитро Сінченко запевняє: поки що говорити про подібний сценарій подій надто рано.

«Адже якщо виходити з офіційної позиції країн-учасниць G7 – це мало би означати, що Україна поверне контроль над своїми суверенними територіями, а Москва заплатить нам контрибуцію. Ми ж розуміємо, що цей сценарій сьогодні виглядає фантастично, хоча я не маю сумнівів, що рано чи пізно це однаково станеться».

Як має діяти Україна?

Андрій Мартинов наголошує: насамперед слід за будь-яких обставин повернути собі ініціативу в процесі мирного врегулювання.

«Якщо наші поступові кроки будуть сприйняті позитивно, то ціною стане мир і нормалізація міжнародних відносин у Європі. Якщо не будуть позитивно сприйняті, то Росія ще на декілька років залишиться під дією режиму санкцій».

Олег Горецький пояснив, що, висловивши публічну незгоду з поверненням Росії до G8, Україна має акцентувати увагу в зовнішній політиці на співпрацю із Великобританією.

«Лондон має явну неприязнь до Москви та  вважає, що необхідно переглянути повернення Росії до ПАРЄ, зокрема через затриманням та побиття демонстрантів у Москві. Можуть бути ефективними також переговори з Китаєм та країнами Балтії. Україні необхідно діяти вкрай обережно, аби не налаштувати проти себе країни G7.  Водночас, якщо ж Україна не показуватиме “геополітичні пазурі”, із нами взагалі перестануть рахуватися. Захід повинен зрозуміти, що російська політика – загроза всьому цивілізованому світу».

Дмитро Сінченко вважає, що Україна має обстоювати неприпустимість зняття будь-яких санкції з Москви, зокрема й щодо участі у G8, до моменту декоупації Криму та Донбасу та повернення всіх територій.

«Україна має розвивати свою дипломатичну мережу та збільшувати її вплив. Україна має вести свою інформаційну роботу у світі. Україна має ставати сильнішою й політично, й економічно, й мілітарно. Тобто нічого екстраординарного – Україна має робити все для перемоги над Кремлем на міжнародному фронті. І на внутрішньому, до речі, також».

А ось Павло Сацький радить владі активізувати кроки з узгодження позицій щодо Донбасу із країнами, які вже явно мають позицію неприйняття повернення Росії до G8.

«Передусім, це має бути Канада, а також ФРН. Щодо Великої Британії – ця держава зараз має на першому місці питання Брекзиту, і вже давала сигнали, що готова надавати Україні значну підтримку, але після розв’язання цього ключового для неї питання. Із Японією – базою активізації відносин має бути співробітництво навколо незакритих питань із часів Другої світової війни. Тут же варто звернути увагу на гуманітарне співробітництво України з Японією. Варто цю державу мотивувати до того, щоб вона не знижувала ціни за свої можливі поступки Росії».

Поза тим, Наталя Беліцер впевнена: нині події відбуваються швидше, аніж нова влада встигає навчитися та набратися необхідного досвіду. Тому й на гідну реакцію чи відповідь експертка не очікує.

«На жаль, необізнаність та слабкість лідера держави в галузі зовнішньої політики, а також спроби позбутися якомога більше “колишніх” високопосадовців із досвідченими дипломатами вже відчутно послабило позиції України на міжнародній арені. Події розвиваються швидше, ніж представники нової влади встигають навчитися та набути необхідного досвіду. Тому, на жаль, адекватної відповіді як публічної, так і шляхом “непублічної дипломатії” навряд чи можна очікувати».

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар