П'ятниця, 20 вересня

Лідери авторитетних держав і на шостий рік війни на Сході України не в змозі знайти шляхи її закінчення. Німецька канцлерка Ангела Меркель анонсувала проведення саміту Нормандської четвірки в Парижі. Уперше в чотирикутнику держав «Україна – Німеччина – Франція – Росія» фігуруватиме Володимир Зеленський. На що розраховувати з відновленням нормандського формату (НФ)?

Бажання є…

Від першої зустрічі в НФ у червні 2014 року в Бенувілі у французькій Нормандії склад керівників держав оновився наполовину. Президентів Франції та України Франсуа Олланда та Петра Порошенка замінили наступники Емманюель Макрон та Володимир Зеленський. Пан Зеленський як глава держави під час першого робочого закордонного візиту вже мав зустрічі з Макроном і Меркель. Його спілкування з Путіним обмежилося телефонними бесідами. Президент РФ начебто не проти зустрічі з українським колегою, але за умови прямих переговорів Києва з ватажками сепаратистів на Донбасі. В інтерв’ю «1+1» Володимир Зеленський признався: під час другої телефонної розмови вони з Путіним домовилися про те, що наступний контакт президентів України й РФ буде особистою зустріччю саме в НФ.

Пані Меркель назвала Париж, а не запросила до Берліна, бо попередня нормандська зустріч була в Німеччині, на черзі Франція. Останній саміт у згаданому форматі відбувся ще в жовтні 2016-го. Новій зустрічі, яка за словами пана Макрона, має пройти у вересні, передуватимуть підготовчі зустрічі радників і міністрів закордонних справ.

Володимир Зеленський наголошував на необхідності переговорів у НФ. Україну представлятимуть нові обличчя не лише в особі президента. Маємо новий уряд та нового очільника МЗС Вадима Пристайка. Виступаючи у Верховній Раді перед голосуванням за його кандидатуру на посаду міністра, пан Пристайко повідомив, що найбільшим зовнішньополітичним пріоритетом буде відновлення миру на Сході та повернення Криму:

«П’ять довгих років ми ведемо нерівну боротьбу з РФ… Нам потрібні мир і стабільність. Не можемо та не будемо вести безкінечні переговори в різних форматах. Ціную роботу, проведену до мене. Вірю, що завдяки впертості, обережності, іноді хитрості наших попередників і безумовної підтримки партнерів вдалося відвернути катастрофу – повномасштабну війну з Росією, яка загрожувала повною деінтеграцією та зникненням України з міжнародної арени».

Вадим Пристайко чітко назвав агресора – Росія. Завдання дипломатичної служби, за його словами, щоб про це говорили не лише ми, а й наші партнери. Недаремно нардеп від партії «ЄС» Артур Герасимов нагадав пану Пристайку, що в останні 100 днів ми втрачали суб’єктність, про Україну говорять без України. Водночас на той момент без п’яти хвилин міністр наголосив на запропонованих президентом компромісних кроках, передусім, «спрямованих на відновлення зв’язків із нашим власним народом, який опинився за лінією дотику». Питання в тому, наскільки глибоко українська влада занурюватиметься в компроміси, не нехтуючи інтересами держави?

2 вересня в Берліні відбулася восьмигодинна зустріч у НФ на рівні радників за участі Вадима Пристайка. Український міністр наголосив на певних успіхах, але в деталі не вдавався. Утім, серед конкретних речей, котрих необхідно досягти, він назвав завершення процесу розведення військ у Станиці Луганській. Теми миротворчої місії на сході України й обміну заручниками не обговорювалися. Дата саміту ще невідома.

…із готовністю складніше

Переконаність у необхідності Нормандського саміту ще не означає готовність до заходу. Виконавчий директор Інституту світової політики Євген Магда запевнив Opinion, що Україна не готова до такої зустрічі з низки причин:

«Головні з них – дефіцит політичного досвіду президента Володимира Зеленського, коротка лава запасних у сфері зовнішньої політики. Але його перемога на президентських виборах та тріумф “СН” у парламентській кампанії створюють ситуацію зосередження влади в одних руках, яку Захід цілком може тлумачити як сприятливу для втілення в життя Мінських домовленостей, чого вперто уникав Петро Порошенко. Такий сценарій несе суттєві загрози для стабільності політичної влади в Україні».

НФ потребує трансформації. Не виключено, із часом буде не звична четвірка держав, а шістка. Володимир Зеленський хотів би бачити в складі переговорників керівників США та Великої Британії. Курт Волкер заявив про готовність американців приєднатися до НФ. Але чи потрібно це президенту Трампу? Чи цікаві Лондону проблеми далекого Донбасу?

«Спроможність долучити США та Велику Британію до роботи Нормандської четвірки – блеф, оскільки ні Вашингтон, ні Лондон не мають резонів для цього приєднання, – вважає Євген Магда. – Ще один фактор – не бачу для Росії підстав посилювати позиції опонента. Заява Курта Волкера має під собою очевидні підстави: він вже третій рік працює на посаді спецпредставника Держдепу США в Україні, проте не досягнув жодного значного успіху. Для британського прем’єра Бориса Джонсона в наступні два місяці головною проблемою буде Brexit, і не бачу причин, через які він має змінювати власні пріоритети».

Володимир Зеленський не єдиний з українських політиків за розширення НФ. Юлія Тимошенко в рамках «Нового курсу» теж це пропонувала. Але позиції лише української сторони для просування цього питання недостатньо.

«По-перше, розширення НФ залежить не тільки від України, а й від волі держав, які беруть безпосередню участь у ньому, – повідомив Opinion Віктор Савінок, експерт-міжнародник. – По-друге, від волі держав, на які Україна бажає поширити НФ – Великої Британії і США. У 2014 році, коли Україна намагалася ініціювати міждержавні консультації, спираючись на Будапештський меморандум, ні США, ні Велика Британія не продемонстрували суттєвого інтересу до них. Не бачу особливої зміни позицій цих країн».

На думку ж політика, дипломата, колишнього представника України на переговорах у Мінську Романа Безсмертного, пропозиція долучити до НФ Велику Британію та США варта уваги. Саме через це знову заговорили про формат і бажання відновити його роботу.

«Не випадково Сімка (G7 – прим. ред.) розглядала питання України, включене в підсумкову заяву, – розповів Opinion пан Безсмертний. – Це свідчить про те, що всі країни Сімки проявляють колосальний інтерес до участі в цьому процесі. Вони робитимуть усе необхідне, щоб питання розглянули. Але чи будуть вони невдовзі долучені до формату? Сумніваюся. Є кілька причин. Перша – продуктивність його роботи. Друга – бажання окремих членів Сімки прийняти Росію восьмою. Знаходитися з РФ за різними столами, особливо конфліктними, буде дуже складно. Третя – насування економічної кризи, яка потребуватиме для всіх членів Сімки та Двадцятки іншого характеру відносин із РФ. Хоча пропозиція правильна, й Україні треба ініціювати різного роду формати, площадки, на яких обговорювалося б питання безпеки».

Що робити?

Ніхто нічого за нас не вирішуватиме. Тому Україні слід проявляти ініціативність і наполегливість, послідовність і систематичність, творчі підходи і нестандартні рішення в питаннях переговорів із західними партнерами щодо припинення війни на Донбасі.

«Щоб уникнути послаблення позицій та суттєвої кризи, українське керівництво має виступати єдиним голосом, чітко наголошуючи на агресивних діях Росії, – зазначив Євген Магда. – Тактичні реверанси перед агресором, навіть якщо вони обумовлені переговорами про обмін полоненими, не є ефективним шляхом для врегулювання конфлікту на Донбасі. Дозволю собі порадити Володимиру Зеленському вголос позначити червоні лінії та не перетинати їх, попри наполягання наших партнерів».

«По деяких питаннях, озвучених у Донецьку, Луганську, Москві, відповіді сформовані, і не радив би українському керівництву повертатися до них, бо вони вже визначені як остаточні, на користь України, – вважає Роман Безсмертний. – Питання номер один – у жодному разі не вносити змін до Конституції. Друге – так звана “формула Штайнмаєра”. Нині багатьма вона трактується не так, як звучала в оригіналі, але важливо, щоб українська сторона мала своє розуміння цієї “формули”. Наступне – у питаннях безпеки, економіки, соціально-гуманітарного блоку та політичної стабілізації українська сторона повинна мати свої пропозиції. Вона має бути жорсткою в безпекових питаннях, конструктивною по всьому порядку денному, бачити свої дорожню карту та відповіді. За такого підходу Україна отримає перемогу в дипломатичному двобої з РФ».

Отже, поради зводяться до того, що вирішення питань України без присутності України не може бути в принципі. Важливе узгодження позицій між усіма сторонами діалогу.

«Однак слід мати на увазі, що за певного збігу обставин, певних інтересів деякі сторони, зокрема США і РФ, можуть домовитися і без України, – попередив Віктор Савінок. – Тому нам необхідно знаходити аргументи переконувати і Вашингтон, і Берлін, і Париж у тому, що залучення України просто необхідне. І жодне питання, яке стосуватиметься України, Криму, російської агресії на Донбасі, не може вирішуватися поза широким українським контекстом та становити предмет якихось обміну чи торгу».

Не поступатися

«Які сподівання на Нормандський саміт? Чи може Україна отримати хоча б маленьку перемогу щодо припинення війни на Сході?» – запитав Opinion відомих українців.

Від безрезультатності до… відновлення. Реанімація нормандського формату як спроба припинити війнуАнастасія Станко, журналістка:

«Якщо обмін полоненими відбудеться, то зустріч у НФ буде доречна, аби теж сказати – нам вдалося, бо давно не вдавалося насправді. Для Меркель і Макрона важливо також показати цей успіх, адже НФ багатьма успіхами похвалитися не може. Але, очевидно, що це будуть і розмови про подальші кроки. Не думаю, що Росія просто готова поміняти своїх на наших, за обміном стоїть ще щось. Це й розмови навколо того, аби зняти з Росії частину санкцій, або повернення її в G7. Тобто після обміну Путін може говорити: “Дивіться, тут можна домовлятися, ми зі свого боку все зробили, робіть щось і ви”. Думаю, президент Зеленський теж хоче показати якісь результати й пошвидше. Що мене тішить? Тут таки менше публічної риторики – навколо і питання обміну. І рада, що нарешті не чуємо постійно “ключі в Путіна”, а таки намагаємося щось робити. Дуже хочеться, аби питання зрушило з мертвої точки. Водночас, читаючи того ж Чеснакова, близького до Суркова, розуміємо, що РФ зацікавлена зробити з Донбасу щось типу буферної зони, де Україна матиме лише номінальну владу. Тому, звісно, Путін пропонуватиме різні політичні варіанти одразу після безпекових і гуманітарних, або навіть разом із ними, як він це завжди любить робити. Наприклад, закон про особливий статус Донбасу, записаний у Мінських домовленостях, – продовження його дії проголосовано в Раді лише до 1 грудня 2019-го. У Росії є зацікавлення і в змінах до Конституції, і в провадженні цього закону. Якщо говоримо про Мінські, то там лише один пункт, записаний дуже чітко. Початок виведення військ на наступний день після виборів. Побачимо, що готова запропонувати Україна, і яка в нас дорожня карта, як виконати Мінськ».

Від безрезультатності до… відновлення. Реанімація нормандського формату як спроба припинити війнуТарас Федюк, поет:

«Мені здається, що Україна за нинішньої влади втрачає суб’єктність. Тому нам, українцям, передбачити розвиток подій, котрі від нас не залежать, доволі важко. Як хочуть “домовитися” про Україну Росія і Захід? Мені здається так: невеликі поступки з боку Росії та великі поступки (де-факто капітуляція, коли невелика, сепаратистськи налаштована частина країни контролюватиме зовнішню політику всієї держави) з боку України».

Від безрезультатності до… відновлення. Реанімація нормандського формату як спроба припинити війнуОксана Кузів, письменниця, членкиня НСЖУ:

«У 2014 – 2015 роках ще очікувала на відповідну тверезу реакцію світу з врегулювання питання війни в Україні, на чітку позицію щодо Мінських домовленостей, але віз і надалі там. Нині від Нормандської четвірки не очікую нічого – це лише переливання з пустого в порожнє та спроби демонструвати начебто небайдужість. Кожен думає лише про свою хату, дарма, що вона горить у сусідів, – головне, щоб полум’я не перекинулося на їхню».

Від безрезультатності до… відновлення. Реанімація нормандського формату як спроба припинити війнуОлександр Ягольник, продюсер, композитор:

«Мої сподівання й відчуття, що нарешті справа зрушить із мертвої точки. США завжди перегравали РФ у ключових питаннях, а українське питання – ключове, бо надто вже довго тягнеться. Путін не любив Порошенка, нині Президент України – інший, у них є контакт у вигляді телефонного спілкування. А це важливо – тож шансів зараз більше».

Текст: Віктор Цвіліховський

Залишити коментар