П'ятниця, 20 вересня

Дискусії щодо необхідності закону, котрий врегулював би обіг зброї серед цивільного населення, тривають уже не перший рік. Петиція на сайті президента вже зібрала необхідну кількість підписів, а її автори закликають Зеленського забезпечити українцям право на захист власного життя. Разом із експертами розповідаємо, чи потрібен цей закон, які ризики й переваги та чи зможе нова Рада вирішити це питання.

Чи потрібен Україні закон про зброю?

Дмитро Сінченко, голова громадської організації «Асоціація політичних наук», переконаний, що ця тема давно перезріла, а Україна потребує законодавчого врегулювання обігу зброї. 

«В Україні права на володіння та носіння зброї громадянами були обмежені комуністичною диктатурою, адже “совєти” боялися власних громадян. Тоді громадяни були безправними, усі рішення приймали в компартії. Громадяни не мали навіть права ані на самозахист, ані на захист своєї приватної власності. Відголоски “совка” нам доводиться пожинати й досі, адже нібито українські суди й до тепер не визнають за громадянами права на самозахист, приймаючи рішення на користь нападників. Ми ж маємо повернути свої права».

Сергій Кримець, представник руху власників зброї «Твій голос вплине», також наполягає: прийняття закону про зброю допоможе реалізувати право українців на захист життя. 

«А чи потрібно дозволити громадянам ефективно реалізувати своє конституційне право на захист свого життя, здоров’я, власності від протиправних посягань? Згідно з Інструкцією з організації реагування на кримінальні та адміністративні правопорушення в підрозділах Національної поліції України, орієнтовний час прибуття наряду поліції на місце події може складати до 10 хвилин – у межах міста, та до 40 хвилин – у сільській місцевості. Насправді – він значно більший. Тож наскільки доцільно надати громадянам шанс пережити цей час і дочекатися поліцію?».

Віктор Шендибило, юрист Національного корпусу, погоджується, що закон справді потрібен, і пояснює: із 2007 року утворився справжній «правовий вакуум» у питанні обігу зброї.

«Так, після скасування Закону “Про власність”, в Україні всупереч нормам Конституції та Цивільного кодексу не залишилося жодного закону, який би зачіпав це питання. Фактично єдиним актом, який регулює обіг зброї є Інструкція, затверджена Наказом МВС №622 від 1998 року. У такий спосіб виконавча влада підміняє собою законодавчу, а один міністр може на власний розсуд визначати правила обігу зброї всієї країни. Ба більше, стаття 263 КК України, яка передбачає відповідальність за незаконне поводження зі зброєю містить формулювання “без передбаченого законом дозволу”. Тільки от закону, який би передбачав дозволи на зброю, немає! Яка ж тут може бути відповідальність?».

Наполягає на необхідності ухвалення закону й Лілія Брудницька, експертка Центру структурної політології «Вибір». Експертка додає: фактично законослухняні громадяни сьогодні залишаються беззбройними, тоді як злочинці володіють зброєю.

«Задовго до війни неофіційно представники влади визнавали, що в країні значні обсяги обігу незареєстрованої зброї. Нині кількість “сірих” чи “чорних” стволів набагато зросла. Тобто, ті, хто гіпотетично плекає злочинні наміри проти пересічного законослухняного громадянина, мають і зброю, і канали її постачання. Натомість середньостатистичний громадянин, який є законослухняним, залишається беззбройним. Це нерівність, що апріорі на користь злочинцям. Проблема особливо загострюється нині, коли: а) маємо війну на території України; б) є не афішована, але більш ніж реальна загроза збройних диверсій та терактів».

Ігор Лубківський психолог, аналітик та волонтер, що займається реабілітацією воїнів АТО (ООС), також підтримує необхідність прийняття закону про зброю, оскільки, за його словами, нині це все регулюється за «дивними радянськими законами» та «невідомо якими відомчими нормативами». А відтак іноді ситуації доходять до абсурду.

«Закон про обіг зброї потрібний – особливо в тій частині, що стосується ще радянських нормативів, які з якогось дива дозволяють володіння короткоствольною зброєю тільки обраним. Цей привілей однозначно треба скасувати, зокрема депутатів ВР цього права точно варто позбавити – нехай працюють так, щоб потім не боятися на вулицю до громадян виходити. Можливо навіть, варто дозволити володіти певними видами зброї власникам приватних садиб із метою самозахисту. Врегулювавши перед тим законодавчо це саме поняття “самозахисту”.

А ось щоб дозволити володіння та, особливо, приховане носіння короткоствольної зброї – то цього однозначно робити не варто. Особливо, якщо врахувати, яке сильне, фінансово потужне міжнародне зброярське лобі за цим стоїть – адже “відкотити назад” у разі потреби після такого впровадження нам уже точно ніяк не вдасться. Тому, напевно, більше за все нам підійшов би досвід Канади. Там можна тримати зброю вдома та можна перевозити її в багажнику автомобіля – наприклад тоді, коли їдеш до стрільбища. Але щоб отримати дозвіл на носіння короткоствольної зброї, треба мати вагомі підстави – наприклад, якщо того вимагає ваша професія».

Андрій Мартинов, доктор історичних наук та провідний науковий співробітник НАН України, вважає, що закон про зброю потрібен лише у випадку, якщо в повному обсязі буде відновлено державну монополію на легітимне застосування сили.

«Усі, хто хоче мати вогнепальну зброю в Україні легально, мають таку можливість за наявної законодавчої бази. В Україні традиційно дозволена нарізна “мисливська” вогнепальна зброя. Офіційні мисливські громадські організації реєструють та умовно контролюють обіг цієї зброї. Контролюється обіг зброї приватних охоронних структур. Але внаслідок війни на Донбасі за останні п’ять років “на руках” опинилася необлікована, але реально велика, кількість вогнепальної зброї та вибухівки. Вона використовується під час кримінальних “стрілок”, рейдерських захоплень підприємств, “віджиму” врожаїв у фермерів, контрабанди зброї в Європу тощо. Це створює Україні негативний імідж у Європі та може теоретично навіть спровокувати обмеження безвізового режиму.

Закон про зброю потрібен, якщо в повному обсязі буде відновлено державну монополію на легітимне застосування сили. Регулярна стрілянина із масовими жертвами, яку у США влаштовують психічно хворі особи та терористи, перекреслюється потужним лобістським тиском на президента США Дональда Трампа з боку “Американської стрілецької асоціації” із вимогою зберегти вільний обіг зброї – це серйозне попередження для України».

Які ризики?

Дмитро Сінченко не виключає, що збільшення легального обігу зброї може призвести й до паралельного збільшення нещасних випадків унаслідок необережного поводження з вогнепалом.

«Однак це виправданий ризик, адже таких випадків я очікую значно менше, ніж злочинів, яких вдасться уникнути завдяки легалізації. Проте варто розуміти, що з легалізацією вогнепальної зброї необхідно обов’язково змінити судову практику. Громадяни повинні мати право застрелити грабіжників, не остерігаючись покарання». 

Сергій Кримець переконаний, що прийняття закону лише врегулює та уточнить правові відносини, котрі вже давно існують у нашому суспільстві, а серйозних ризиків, на його думку, насправді не існує.

«Справа в тому, що, за офіційними даними, у громадян України на руках зараз перебуває понад мільйон стволів зареєстрованої зброї. За офіційною статистикою, від того ж таки МВС, за рік вони налічують 30-70 випадків неправомірного застосування зареєстрованої зброї, куди також входить і необережне поводження, і нещасні випадки тощо. Це незначні долі одного відсотка. Тобто не можна казати, що саме зареєстрована зброя наражає українське суспільство на якісь ризики».

Андрій Мартинов, зі свого боку, остерігається можливого посилення «конфліктного потенціалу» в суспільстві та зауважує, що нині в Україні відсутня ефективна правоохоронна система.

«Стрілянина “невідомих снайперів” 20 лютого 2014 року на Майдані в центрі Києва, дала урок того, чим у разі гострих суспільних конфліктів може завершитися неконтрольований обіг зброї. Відкритим є питання, чи посилюватиметься конфліктний потенціал у суспільстві під впливом очікуваних лібертаріанських реформ. Проблема навіть не в легалізації обігу зброї, а у відсутності ефективної правоохоронної системи в Україні. Якщо навіть у США, де особа поліцейського захищається та поважається, а держава має реальну монополію на законне насильство, ексцеси із зброєю, за офіційною статистикою, дають кількість жертв, яка дорівнює внутрішньому конфлікту “малої інтенсивності”, то у випадку України така практика навряд чи на часі. Прийняття такого закону буде чудовим прикладом для російської пропаганди, яка говоритиме, як “українців за власні кошти озброюють для продовження громадянської війни”». 

Лілія Брудницька вважає, що єдині можливі ризики – психологічні, адже зброя, на думку експертки, окрім відповідальності потребує ще й особливого самоконтролю.

«Можу говорити про це як людина, що кілька років займалася стендовою стрільбою із бойової зброї. Коли в тебе у кишені вогнепальна бойова зброя, є спокуса за першої-ліпшої образи витягти пістолета та налякати опонента. Що, власне, і відбувається у нас частіше й частіше, причому навіть у військових частинах. По собі скажу, надзвичайно тяжко, маючи зброю, не пустити її в хід. Але нас привчили, що зброя в кишені – чудовий охолоджувач для емоцій. Користуватися нею потрібно у крайньому випадку. Тому, на мій погляд, у законі про зброю потрібно обов’язково передбачити або психологічні курси поводження з нею, або широку пропаганду таких правил. Щоправда, існує й політичний ризик: озброєний мітинг та просто мітинг – різні речі. Але коли рівень злочинності в Україні настільки високий, що поліція вочевидь не справляється, владі краще дати людям можливість для самозахисту».

Натомість психолог Ігор Лубківський зазначає, що ніяких медичних чи психологічних методів, котрі б дозволили встановити, чи здатна людина до скоєння злочину, просто не існує. 

«Окрім того, статистика, на жаль, свідчить, що більшість убивств відбувається якраз за допомогою зброї жертви. Просто тому, що вбити людину психологічно не так просто, а злочинець цього психологічного бар’єру вже не має. Не кажучи вже про його досвід та вміння вбивати – у рази кращі від того, хто регулярно ходить на нудну роботу, навіть якщо останній й може собі дозволити раз у тиждень у тир заїхати».

Також Лубківський підтверджує припущення Дмитра Сінченка про те, що закон про зброю може збільшити кількість тяжких злочинів, хоча й мінімізує дрібні правопорушення, на кшталт хуліганства.

«У будь-якому разі один із визнаних авторитетів у галузі соціальної психології Девід Майерс однозначно виступав проти вільного обігу короткоствольної зброї навіть у США, бо кількість масових розстрілів там просто зашкалює. Подібні випадки, до речі, не раз були й у Швейцарії, на яку так люблять посилатися прихильники вільного володіння зброєю».

Які переваги?

Сергій Кримець впевнений: прийняття закону про зброю на практиці втілить закладений у Конституції принцип про рівні конституційні права та свободи й рівність громадян перед законом. Однак і на цьому, на думку спікера, не все.

«Окрім встановлення єдиних для всіх правил доступу до засобів самозахисту, прийняття закону призведе до відкриття та розвитку по всій країні мережі закладів (шкіл, тирів, клубів, стрільбищ тощо) для підготовки власників зброї. А це тисячі робочих місць та мільйони гривень податків до державного бюджету.

Досвід країн, де законом врегульоване право на зброю для самозахисту, свідчить про зменшення рівня злочинності. Адже злочинець, який планує посягання, завжди має загрозу отримати відсіч від озброєної жертви. До того ж, прийняття закону змінить ганебну судову практику притягнення громадян до кримінальної відповідальності по статті 263 ККУ за порушення, по факту не існуючого, не встановленого жодним законом, порядку володіння зброєю (за яким на цей час в Україні засуджено понад 50 тис. осіб)».

Про зниження рівня злочинності, зростання економіки та ще декілька можливих переваг розмірковує у своєму коментарі і Дмитро Сінченко.

«По-перше, зниження рівня злочинності. Практика показує, що в країнах із легальним обігом вогнепальної зброї рівень злочинності значно падає. По-друге, зростання економіки та збільшення податкових надходжень до бюджету. Легалізація дозволить вивести ринок із тіні й отримувати з нього дохід. По-третє, збільшення обороноздатності країни. Озброєні люди чинитимуть опір будь-якому окупанту. По-четверте, зменшення ризику узурпації влади. Розстріляти беззбройних мітингувальників простіше, ніж тих, хто зможе відстрілюватися».

Віктор Шендибило наголошує: ухвалення закону про зброю – це питання громадської безпеки, і пістолет у кишені часто може бути куди більш ефективним, ніж телефонна розмова з поліцейським, оскільки справді може врятувати життя.

«Окрім того, в умовах війни з РФ, на території нашої країни значно зросла кількість нелегальної зброї. Зрозуміло, що криміналітет матиме до неї доступ за будь-яких умов, а от без адекватного закону про зброю (який дозволятиме короткоствольну нарізну – пістолети) законослухняні громадяни залишатимуться позбавлені можливості захистити себе.

Світовий досвід також вказує на користь такої ініціативи. Не будемо згадувати про далекі Швейцарію чи США – у сусідній Молдові рівень злочинності після прийняття відповідного закону в 1994 році впав на 40 %. І навпаки – із посиленням законодавства щодо обігу зброї у Великобританії рівень злочинності невпинно зріс. 

Крім належного правового врегулювання та покращення рівня захищеності громадян, прийняття закону створить і низку економічних переваг. Так, чіткі правила обігу дозволять запустити ринок зброї, імпорт та розвивати власне виробництво, що стимулює створення нових робочих місць та ріст економіки нашої країни. Для проведення курсів із поводження зі зброєю будуть потрібні інструктори, що дасть змогу працевлаштовувати зокрема й ветеранів російсько-української війни».

Лілія Брудницька зауважує, що ухвалення закону про зброю може підвищити рівень відповідальності громадян, адже, на думку спікерки, зброя неабияк дисциплінує.

«Уявний приклад: протистояння між мешканцями мікрорайону (активістами) та забудовниками буде на рівних, коли проти озброєних охоронних структур на боці забудовників вийдуть не менш озброєні активісти. Перші серйозно подумають, перш ніж стріляти у людей. Окрім того, легалізація зброї дозволить вивести з тіні більшість незареєстрованих “стволів” і бодай так оцінити справжні обсяги її обігу в Україні, а, можливо, ще й канали постачання».

Чи ухвалить цей закон нова Верховна Рада?

Сергій Кримець вважає, що такий сценарій – цілком імовірний, щонайменше через те, що пропрезидентська партія, котра отримала абсолютну більшість у парламенті, у програмі декларувала питання законодавчого врегулювання права володіння зброєю.

«Сьогодні фахівцями галузі та представниками академічної спільноти вже підготовлено проєкт закону “Про зброю”. Він створений відповідно до конституційних і міжнародних норм та досвіду, з урахуванням рекомендацій Європейського союзу та зауважень Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України. 

До того ж, партія, яка отримала абсолютну більшість голосів у цьому скликанні Верховної Ради, задекларувала законодавчо у своїй програмі врегулювання права володіння зброєю. Отже, у депутатів дев’ятого скликання є всі можливості для прийняття цього закону. Тому можна оцінити ймовірність, як дуже високу».

Погоджується з попереднім спікером і Віктор Шендибило, додаючи, що окрім «Слуги народу» у своїй програмі прийняття закону, який би регламентував обіг зброї, передбачила й політична сила Святослава Вакарчука «Голос». Тому, за словам фахівця, шанси на прийняття закону є.

«Оскільки дві партії, які пройшли до парламенту – “Слуга народу” й “Голос” – передбачили у своїх програмах прийняття закону, який би регламентував обіг зброї, то шанси на його прийняття є. Уже в перші дні роботи Верховної Ради IX скликання можна буде побачити і зрозуміти, який план у народних депутатів щодо його прийняття. Цікавить також офіційна відповідь президента на вже другу петицію, яка вимагає прийняття такого закону. Утім, досить жити безпідставними фобіями та комплексами меншовартості: мовляв, українці якісь неповноцінні. Україні потрібен порядок. Україні потрібен закон!».

Прогноз 50 / 50 дає Дмитро Сінченко, нагадуючи, що президент Зеленський під час виборчої кампанії відкрито виступав проти такої ініціативи.

«Однак це аж ніяк не показник. Зеленський після своєї перемоги відмовився від багатьох своїх заяв. Водночас, частина “Зе!-команди” відверто підтримувала відкриття ринку вогнепальної зброї. Тому нині ситуація 50 / 50. Це залежить від активності лобістів цієї законодавчої ініціативи».

У те, що шанси на ухвалення закону справді існують, вірить і Андрій Мартинов

«На користь цьому грає “лібертаріанська ідеологія” (у американській традиції: Господь створив людину, а Кольт зробив людей рівними), у її українській інтерпретації, коли громадян без втручання держави “вчать” захищати свої права навіть нелегітимним шляхом. Перший президент незалежної України Леонід Кравчук у інтерв’ю говорить, що не лягає спати без пістолета біля ліжка».

Лілія Брудницька натомість сумнівається, що парламентарі зможуть ухвалити дійсно грамотний текст закону.

«По-перше, чому не виходило легалізувати зброю раніше? На перший план виходив популістичний чинник, після чого навіть ініціатори, траплялося, відкликали свою ініціативу. По-друге, у США вкотре піднімається кампанія проти легалізації зброї, звучать заклики зробити умови її отримання більш жорсткими, посилити контроль тощо. Нова влада нині демонструє високий рівень дружності до американських партнерів, до правлячої у США сили, тому навряд чи буде дратувати патронів легалізацією зброї». 

Текст: Дмитро Журавель

Залишити коментар