П'ятниця, 20 вересня

Законопроєкт 1083 «Про електронні комунікації», який серед іншого передбачав обов’язкову реєстрацію персональних даних всіх власників SIM-карток, тимчасово відкликали через бурхливу реакцію суспільства. Чи справді порушення анонімності абонентів таке неприйнятне?

Чи схоже це на повторення диктаторських законів 16 січня?

Законопроєкт зареєстрували в четвер 29 серпня, а у вівторок 3 вересня вже відкликали, бо громадяни пригадали, що схожа норма була в сумнозвісних диктаторських законах 16 січня. Там запроваджувалося поняття ідентифікаційної телекомунікаційної картки (SIM-картка, USIM-картка тощо). Надання телекомунікаційних послуг із використанням такої картки пропонувалося здійснювати на підставі договору, укладеного між оператором телекомунікацій та споживачем.

Що ж запропонували ініціатори законопроєкту 1083, депутати від фракції «Слуга народу», тепер? Ст. 56 «Порядок надання та отримання електронних комунікаційних послуг» містить таку вимогу: «Договір про надання електронних комунікаційних послуг укладається у письмовій формі або у будь-якій іншій формі. У разі укладення такого договору в будь-якій іншій формі, ніж письмова, здійснюється обов’язкова реєстрація абонента у постачальника електронних комунікаційних послуг з наданням постачальнику відповідно до закону персональних даних абонентів – фізичних осіб».

Норма справді схожа, але суттєва різниця в тому, що диктаторські закони приймали великим пакетом, в якому разом із реєстрацією SIM-карток пропонували зовсім неадекватні обмеження на кшталт арешту за допомогу протестам, встановлений намет або одягнений захисний шолом. До того ж усе це супроводжувалося абсолютно неприйнятним поліцейським насильством щодо мітингарів.

Мобільні оператори вже й зараз пропонують послугу реєстрації SIM-карток

Як же ставляться до цього законопроєкту самі оператори мобільного зв’язку? Прессекретар ПАТ «Укртелеком» Матвій Казакевич повідомив, що 2 та 3 вересня, перед відкликанням, його запрошували на зустріч щодо обговорення недоліків цього документу. На нараді було декілька десятків телекомунікаційників, і всі вони подали свої коментарі для покращення законопроєкту. 

Сам Матвій Казакевич вважає, що реєстрація SIM-карток за паспортом – цілком європейська практика, яку вже тривалий час застосовують у різних країнах ЄС. «Наприклад, у Польщі придбати стартовий пакет без паспорта неможливо з червня 2016 року, – нагадує він. – Шахрайство з банківськими картками, часті неправдиві мінування різних об’єктів і держустанов – все це наслідки знеособлення абонентів та їхнього кінцевого обладнання. Водночас питання ідентифікації абонентів не має жодним чином обмежувати принципи їхньої свободи». 

Прессекретарка компанії «Vodafone Україна» Вікторія Павловська впевнена, що навіть після ухвалення такого закону реєстрація SIM-карток почнеться не скоро. «Ідентифікація клієнтів – це складний і тривалий процес, коли йдеться про мільйони клієнтів, – каже вона. – Здійснити його фізично можна протягом двох років із набуття чинності необхідних законодавчих норм, не раніше». 

Між іншим, компанія «Vodafone Україна» вже й нині проводить добровільну ідентифікацію для своїх клієнтів, які в цьому зацікавлені, бо це надає певні переваги: наприклад, захист від можливих спроб шахрайства із SIM-карткою та можливість користуватися послугами, які недоступні незареєстрованим клієнтам. «Vodafone Україна» також запрошена для обговорень цього законопроєкту у профільному комітеті Верховної Ради.

Правозахисники застерігають щодо зловживань

Керівник програм нових медіа ГО «Інтерньюз-Україна» Віталій Мороз попереджає, що реєстрація SIM-карт в Україні – це справа дуже ризикована, бо довіра до наших мобільних операторів набагато менша, ніж до їхніх колег у країнах ЄС. І це зрозуміло: адже близько 85 % ринку мобільних послуг в Україні належить російським власникам, а близько 15 % – турецьким. А ну як російський бізнес вирішить передати персональні дані українських користувачів своєму уряду? «Салони мобільного зв’язку, які опрацьовують дані абонента й мають доступ до профілів абонентів, можуть зловживати даними користувача, – каже Віталій Мороз. – До того ж оператори й так аналізують багато інформації про користувачів навіть без реєстрації: наприклад, місце їхнього розташування, поведінка користувачів, рівень доходів через аналіз поведінки. Наразі українські користувачі залишаються анонімними, і право на анонімність – базове цифрове право, звуження якого може мати негативні наслідки».

Медіаюрист Інституту масової інформації Алі Сафаров звертає увагу, що положення п. 1 ч. 2 ст. 56 законопроєкту не містить обов’язкової умови щодо саме паспорта, лише визначає необхідність надання персональних даних абонентів. «Така вимога, з одного боку, полегшує захист осіб, чиї права порушені за допомогою мережі інтернет або за допомогою мобільного зв’язку, – каже Алі Сафаров. – Наприклад, у разі погроз журналісту, що є кримінально караним злочином. З іншого боку, така формалізація взаємовідносин ускладнює процедуру укладання договору та полегшує відстежування державою кінцевих користувачів електронних пристроїв для електронної комунікації». 

Алі Сафаров вважає, що не можна однозначно визначити законопроєкт № 1083 шкідливим для суспільства, бо реалізація деяких норм законопроєкту унеможливить анонімні погрози, неправдиві повідомлення про мінування тощо.

Скільки країн світу практикують реєстрацію SIM-карток?

Організація GSMA, яка об’єднує понад 750 мобільних операторів світу, випустила аналітичну записку Access to Mobile Services and Proof of Identity 2019: Assessing the impact on digital and financial inclusion («Доступ до мобільних послуг та підтвердження особистості 2019: Оцінка впливу на цифрову та фінансову залученість»). У цьому документі зібрана найсвіжіша на цей момент статистика щодо практики реєстрації SIM-карт в усьому світі, а також оцінки цього явища.

За даними GSMA, на кінець 2018 року понад 5,1 млрд осіб мають мобільні телефони, що становить 67 % від загальної чисельності населення Землі (порівняно з 66% у 2017 році). Більшість мобільних телефонів (75 % у світі та 94 % в Африці) базуються на передплаченій SIM-картці. 90 % з них активні у країнах, де для реєстрації та використання SIM-картки від власного імені потрібне прийнятне підтвердження або посвідчення особи.

Станом на грудень 2018 року, за оцінками GSMA, 150 урядів вимагають  посвідчення в осіб, які бажають активувати SIM-картку. Тут варто зауважити, що GSMA на своїй карті помилково вказала Україну синім кольором, а отже, таких урядів не 150, а 149, або 76,4 % від загальної кількості. 

SIM-картка за паспортом: «за» і «проти»

GSMA непокоїться, що за таких умов величезній кількості мешканців Землі доведеться користуватися мобільним зв’язком нелегально, адже, за підрахунками Світового банку, близько 1 млрд людей у ​​всьому світі (13 %) взагалі не мають жодних документів, а отже, SIM-картку їм не продадуть. 

Уряди світу застосовують різні підходи до впровадження політики реєстрації SIM-карток. GSMA згуртувала ці підходи у три категорії:

Накопичення та зберігання

Від мобільних операторів вимагають збирати та вести реєстр персональних даних про абонента. Склад цієї інформаційної довідки залежить від країни. Станом на грудень 2018 року приблизно 85 % країн, які вимагають реєстрації SIM-карт, дотримуються цього підходу.

Накопичення та передача

Від мобільних операторів вимагають збирати та передавати персональні дані  про абонента представникам уряду або спеціальному регулятору в обов’язковому порядку і без спеціальної вимоги. Станом на грудень 2018 року приблизно 4 % країн, які вимагають реєстрації SIM-карток, дотримуються цього підходу.

Накопичення та підтвердження

Від мобільних операторів вимагають збирати та підтверджувати персональні дані  про абонента, які вже існують у базі даних уряду. Станом на грудень 2018 року лише 11 % країн, які вимагають реєстрації SIM-картки, дотримуються цього підходу. 11 країн (7 %) вимагають від мобільних операторів використовувати процеси біометричної аутентифікації при реєстрації SIM-карток своїх клієнтів.

Як бачимо, хоча реєстрація мобільних абонентів за паспортом і обмежує свободу особистості, все ж таки уряди багатьох країн світу вдаються до цієї міри, щоб запобігти розповсюдженню тероризму та шахрайства. Що краще: свобода чи безпека? Повна анонімність чи тотальний контроль? Це питання громадяни довіряють вирішувати своїм урядам.  

Текст: Олег Шинкаренко

Залишити коментар