Четвер, 5 грудня

У 2007-му році за ініціативи Тамари Степаненко відбувся грандіозний проєкт під назвою «Рушник національної єдності України», у рамках якого створили монументальний твір народного мистецтва. До акції долучилися вишивальниці з усіх областей України, науковці-етнографи й художники, представники державної влади й засобів масової інформації, видатні особи сьогодення. Для створення наукової концепції та художнього проєкту «Рушника…» запросили доцентку мистецтвознавства, заслужену художницю України, членкиню Національної спілки майстрів народного мистецтва України Олександру Теліженко. Провели грандіозну роботу, і коли рушник-оберег нарешті презентували, на відміну від загального захоплення й позитивної риторики, пані Олександра повідомила, що під час вишивання рушника сакральні символи на полотні були спотворені – отже, замість оберегової функції вони програмують майбутнє України у викривленому хаотичному вигляді.

Пророча розмова

За кілька років до трагічних подій у нашій країні я мала розмову з пані Олександрою. Вона показала фото рушника національної єдності. Проводила рукою по зображенню тризуба, який чомусь майстрині вишили в різних техніках – і вийшло так, що він ніби складався з двох частин: петлі і двозубої виделки. Говорила, що це може призвести до розбалансування політичної системи та інституту президентства. Торкалася тамги, символу кримськотатарського народу, що з’явився на полотні з легкої руки дівчат-золотошвейок, і розповідала про можливі проблеми з Кримом. «Рушник зі зламаною символікою може завдати шкоди Україні, – казала мисткиня, – нація може опинитися в небезпеці». У 2014-му році, під час анексії Криму, я згадала ту розмову. І стало трохи моторошно. Науковці-етнографи стверджують, що наші пращури з сакральними речами не жартували.

Рушник національної єдності України: символи, що працюють на добро чи на розбрат?

Магічна сила колективного вишивання

За словами Олександри Теліженко, доктор теорії та історії мистецтв Григорій Павлуцький близько 100 років тому описав цікавий обряд, що існував на території України в IV столітті. Згідно з прадавнім звичаєм, наші пращури в гаях на священних деревах вішали вишиті рушники й молилися. «Уявляєте, що є рушник, коли до нього звертаються з молитвою? – розмірковує пані Олександра. – Рушник виступає посередником між людиною й тією вищою силою, якій люди молилися». Варто зауважити, що коли виникла ідея створення рушника національної єдності, в організаторів проєкту з’явилося питання щодо того, чи не суперечить народній традиції публічність вишивання сакрального полотна? Тоді подружжя Степаненків разом із етнографами-дослідниками знайшли в українській традиції приклади колективного вишивання. Виявляється, в історії були випадки, коли за вишивання рушника-оберега сідало все село. Це траплялося, коли громада опинялася на роздоріжжі, коли треба було запобігти біді. Так, під час епідемії або засухи дівчата та жінки збиралися в одній господі й разом за ніч вишивали полотно. До сходу сонця вони освячували його в церкві. Згодом усе село проходило під рушником – і біда відступала. Те ж саме практикували й під час війни. Вишиваючи рушник-оберіг, жінки молилися – і тим самим вшивали в полотно свої прагнення, аби їхні чоловіки повернулися додому живими й неушкодженими. Таким чином мобілізувалася колективна енергія – і лихо минало.

Рушникова фізика, рушникова магія

Українські рушники здавна вишивали вручну на спеціальному натуральному домотканому полотні (із льону чи конопель). Полотно має бути з цільної нитки, що символізує нескінченність життя. Саме такий вишитий рушник може стати не тільки прикрасою, а й оберегом. «Вишивка – це магічний процес, – пояснює пані Олександра. – Жінка бере голку трьома пальцями так, ніби має покласти хресне знамення. Таким чином енергія людини через електромагнітні лінії долоні акумулюється на кінчиках пальців, і через голку, що є енергопровідником, вшивається у тканину. Більше того, нитка при вишиванні стібок за стібком лягає в полотно у вигляді спіралі. Це вже символ еволюції світобудови, це закладає і зберігає у вишивці всі думки і прагнення того, хто працював над нею». Тож недарма наші бабусі казали, що за вишивку варто сідати лише з чистими думками. Вишитий таким чином твір перетворюється на акумулятор живої енергії, спрямованої на добро. «Щодо руху енергій у вишивці нашим науковцям-фізикам ще є над чим попрацювати», – зауважує Олександра Теліженко.

Надважливими є й символи, що вишивалися на полотні. Дослідженню ролі символу в українській народній вишивці Олександра Теліженко присвятила книгу «Основи національної культури». «Орнаменти – це наша прадавня космічна грамота, – стверджує мисткиня, – геометричні символи, що прийшли до нас із часів палеоліту й неоліту, є універсальними. Ніби просто поєднання квадратів, ромбів, трикутників і хрестів, прямих ліній, хвилястих і ламаних, крапки, риски, коловороти… А насправді в них – цілий Всесвіт на полотні, прагнення щасливої долі та продовження роду». Із плином часу рушникова символіка змінювалася, на полотні розквітали Древа життя, цвіли пишним цвітом розкішні квіти, серед буяння рослинності оселялися диво-птахи. Кожна епоха віддзеркалювалася в рушникових орнаментах і символах, а символи віддзеркалювалися в епохах.

«Символ – це стиснута інформація, – пояснює Олександра Теліженко. – Інформація, що міститься в символі, діє на підсвідомість і свідомість людини, впливає на її долю, на енергетичний простір. Створює певне життєве середовище. Залежно від масштабу й символічного наповнення рушник може діяти як у межах оселі, де він перебуває, так і впливати на енергетику великого простору».

Отже, колективно вишитий рушник-оберіг – це серйозна відповідальність. Саме тому учасники проекту «Рушник національної єдності України» без заперечень сприйняли пропозицію тогочасного заступника генерального директора з науково-фондової роботи НЦНК «Музей Івана Гончара» Юрія Мельничука щодо того, що Рушник треба вишивати з чітким дотриманням народних традицій і лише на живому домотканому полотні.

Рушник, що обійняв Україну

Рушник національної єдності України вражає насамперед масштабами. Його довжина – 9 м, а ширина – 0,75 м. До речі, довжина рушника не випадкова, адже відповідно до класичної нумерології число дев’ять символізує духовну досконалість та спонукає до мисленнєвої активності. Отже, за задумом авторів ідеї, рушник своєю енергією мав сприяти мобілізації інтелекту нації на розбудову України.

Ще до початку колективного вишивання до рушника доклали рук, розуму й натхнення десятки людей. Полотно для Рушника виткала з конопель руками 55 років тому селянка з Хмельниччини Катерина Андрощук. Тканина, що мала стати сакральним оберегом, за прадавніми обрядами була купана у водах Дніпра, відбілена під травневим сонцем на дніпрових луках та освячена піснями й хороводами степових красунь. Для вишивки вибрали натуральну чернігівську вовну, яку фарбував природними барвниками відомий художник із Криму Мамут Чурлу.

Але проєкт тривав. Аби створити образ України, довелося поєднати стилі, орнаменти, колористику всіх регіонів нашої країни. Олександра Теліженко працювала над проєктом та ескізом рушника протягом трьох місяців. Перше колективне вишивання рушника національної єдності відбулося в Запорізькій області на острові Хортиця. Узагалі вишивали рушник майстри не тільки з усіх куточків України, а й з українських діаспор Молдови, Польщі, США та Канади. На різних етапах до роботи долучалися люди різних національностей та віросповідання. Загалом у створенні оберега взяли участь 1 340 осіб. Серед них наймолодшою майстринею була восьмирічна дівчинка, а найстаршою – 84-річна жінка. Під час акцій колективного вишивання, а їх було 48, Рушник національної єдності подолав близько 55 тис. км, із них 5 тис. км – залізницею, та 22 500 тис. км – літаком.

Рушник національної єдності має спеціальний паспорт із описом на 270 сторінок. Адже кожен із символів, що мали бути зображені на сакральному полотні, ретельно дібраний і науково обґрунтований. Ескіз рушника створила Олександра Теліженко на спеціальному картоні в натуральну величину. Колористика рушника унікальна – 21 колір. На рушнику символічно представлені три знакові епохи нашого народу: Трипілля, епоха Київської Русі та Козацька доба. Далі композицію продовжує Древо життя, що символізує та стверджує могутність і незнищенність України. У центрі сакрального полотна – Герб нашої держави, золотий Тризуб, під ним – Зірка великої Праматері. Образ рушника-оберега, цілісного й непорушного, за задумом спрямований на благословення України, достаток, розквіт, прогрес і гармонію. Колосальна колективна робота, помножена на енергетику дев’яти метрів благословенної символіки, повинна була перетворити рушникове полотно на акумулятор добра. Та, за словами Олександри Теліженко, вийшло дещо по-іншому.

Рушник національної єдності України: символи, що працюють на добро чи на розбрат?

Зламані символи – рушник на розбрат

Спочатку все було добре. Організатори ретельно дотримувалися стародавніх традицій. Потім полотно пішло в мандри Україною. У кожному місті акція «Рушник національної єдності» перетворювалася на всенародне свято. За концепцією вишивати рушника мали найкращі майстрині, видатні особистості, патріоти свого народу, аби зашити в полотно найкращу позитивну енергію, але пізніше до роботи почали залучатися всі охочі. На деяких заходах за вишивання сідало до 12 осіб – звичайно, за таких умов проконтролювати процес вишивки практично неможливо. Якоїсь миті ситуація почала виходити з-під контролю. У цей час Олександра Теліженко саме оформляла на рушник авторське право. Натомість Тамара Степаненко, як автор ідеї та одна з організаторок проєкту, із таким станом справ не погодилася. «Саме тоді мене усувають від авторського нагляду,– розповідає пані Олександра. – Вишивання рушника пішло хаотично. Як результат – кульмінаційні точки символіки сакрального оберегу були зламані. На полотні постали інші символи, інший колір, інше символічне й енергетичне навантаження». В іншому вигляді на рушникові вишили сакральні Дзеркала, що символізують збалансоване поєднання матеріальної та духовної енергій. Змінили символічний ряд і колористику фундаментальної, за словами авторки, композиції Трипілля. Центральна частина рушника, його серце, теж постало іншим: Герб України, що мав бути монолітним, майстрині вишили в різних техніках, тож вийшла конструкція з двох частин, а в осередді сакрального знаку Великої Праматері, що розташований під Гербом, вишивальниці зобразили кримськотатарську Тамгу.

Щодо цієї ситуації Олександра Теліженко зверталася до очільника Національної спілки Майстрів народного мистецтва України Євгена Шевченка, до тогочасного міністра культури України Василя Вовкуна, у Департамент гуманітарної політики Адміністрації Президента України, до Віктора Балоги, Олександра Биструшкіна та Юрія Богуцького.

«Завдано шкоди загальному ладу рушника, підірвано основу побудови твору, його енергетичну силу. Це потрібно виправити – рушник треба повернути до повної відповідності проєкту. Це трагедія. Абсолютно очевидно, що з рушником відбувається те, що й з Україною.

Весь курйоз у тому, що акцію започаткували люди, які переслідували винятково особисті матеріальні інтереси. Хоча, варто зазначити, що саме ними пророблена колосальна організаційна робота, завдяки чому ця акція стала можливою. Тому що нам, митцям, фахівцям, альтруїстам-патріотам, вона б була просто не під силу. На жаль, у нас такі об’єктивні життєві реалії. Акція абсолютно унікальна й масштабна – відбулася. Але Кесарю – кесареве, а Україні потрібен оберіг-благословення. Чистий і величний», – писала Олександра Теліженко Олександру Биструшкіну. «Усі обіцяли допомогти, – розповідає пані Олександра, – але слова залишилися словами».

Натомість авторка ідеї рушника Тамара Степаненко запевняє, що рушник задумувався як народний, тож люди його і творили. «Кожного разу, коли ми щось змінювали на рушникові, ми збиралися художньою радою та продумували усе, – пояснює пані Тамара. – Якщо це було доречно, змінювали, заносили зміни у протокол, потім у паспорт, і люди вишивали. Що стосується тризуба. Тризуб вишивали: українка, росіянка і кримська татарка. Вони вишивали цей символ чотири доби безперервно; голка ні на хвилину не зупинялася, аби не переривалася історія держави. Дівчата по черзі лягали спати. Щодо тамги під тризубом – варто згадати, що кримські татари – це єдиний народ на території України, який не має своєї держави, тож вони звернулися до нас офіційно, аби ми дозволили їм вишити на рушникові цей знак. Ми радилися з істориками, етнографами, політичними діячами – ніхто не був проти. Ви подивіться, як татари сьогодні підтримують Україну. У Криму вони – єдиний форпост, який тримає українську державність».

Окрім того, пані Тамара розповіла, що нині прагне знайти місце для Рушника, аби люди йшли до нього й повсякчас бачили. «Ми з чоловіком мріємо, аби створили музей українського рушника, – ділиться Тамара Степаненко, – але й зараз не відмовляємо нікому в презентаціях. Нещодавно 17 серпня у Сватово Луганської області відбулася 102-а презентація рушника національної єдності. Окрім України, Рушник уже побував у Румунії, Італії, Німеччині, Франції, Австрії, Канаді, Сполучених Штатах Америки. Відверто скажу – бізнес при рушникові неможливий. Зникає ореол рушника. Рушник весь час працює. Звичайно, якщо подивитися, що діється в Україні, стає сумно. Але я думаю, що не пройшовши через війну, через протистояння, ми ніколи не станемо незалежними. Сьогодні таке враження, що час і простір спресовані. Ми одночасно маємо і воювати, і розвиватися – інтелектуально, культурно й духовно. Напевно, рушник у цьому допомагає».

Рушникова доля: сховати не можна демонструвати

Якщо символи рушника національної єдності діють на розбрат в Україні, що треба зробити аби це припинилося? Олександра Теліженко задумується: «Усе не так просто. Я багато про це міркувала, радилася з фахівцями. Чи варто його перешивати вже зараз, адже життя йде своїм ходом? І нищити рушник теж напевно не варто. Думаю, треба залишити, із помилками, як є, як минуле, як досвід, але покласти у скриню, сховати. І в жодному разі не демонструвати». Проте Тамара Степаненко має іншу думку. Вона воліє, аби унікальний рушник-оберег жив, адже вишитий із добрими намірами, він діє винятково на добро. «Це геніальний витвір, – пояснює пані Тамара, – Упевнена, що рушник житиме, оберігатиме Україну та передаватиметься з покоління в покоління».

Отже, питання щодо долі рушника національної єдності України залишається відкритим. Як і те, а чи справді працюють прадавні символи? Чи, може, людській свідомості просто властиво помічати яскраві збіги? «І те, і те присутнє, – висловлює свою думку Юрій Мельничук. – Конфуцій казав: “Світом правлять символи”, Платон – “Світом правлять числа”, а числа – це ті ж символи. Вислови древніх – не просто слова». І справді, символ, колір, число – усе це енергії, наповнені глибоким змістом. Сучасні науковці підтверджують їхній вплив на довкілля, на психологію окремої особистості й навіть на соціум загалом. Тож, можливо, фахівцям-науковцям і художникам варто об’єднатися та продовжити дискусію на тему зламаних символів на сакральному рушникові? Адже древні мудреці, напевно, таки мали рацію.

Текст: Юлія Вовкодав

Залишити коментар