П'ятниця, 6 грудня

Уже з першим засіданням Верховної Ради дев’ятого скликання постало багато питань щодо її роботи. Дисциплінованість і одностайність завдяки монокоаліції викликають не захоплення, а тривогу за майбутнє парламентаризму. Слухняність (не плутати із законослухняністю), поспішність, гонитва за кількісними, а не якісними показниками, нічим не виправдана показна жертовність працювати вночі… Навряд чи все це можна вважати перевагами вищого законодавчого органу країни.

«Самогубці» схвалюють 

Поки що відданість президенту практично стовідсоткова. Президент Зеленський розуміє, що це лише початок, тому потролив новообраних депутатів натяком, що розпускати Раду не страшно. Глава держави дав їм один рік випробувального терміну, але сподівається, що цей парламент може увійти в історію як ефективний, без бійок, прогулів, кнопкодавства. Щодо останнього, то питання суперечливе. Адже страшні не тільки нардепи-порушники, які тиснуть якомога більше кнопок на місцях відсутніх колег (такі вже з’явилися й у фракції партії «Слуга народу», котра позиціонує себе принциповим противником кнопкодавства), а й представники більшості, що голосують винятково за себе, не вникаючи в суть внесених законопроєктів. Особливо під егідою спущеного згори «одобрямсу».

«Перший день роботи продемонстрував найгірше – у парламентсько-президентській республіці парламент втратив суб’єктність і перестав бути центром ухвалення стратегічних для держави рішень, – повідомив Opinion Віктор Таран, голова центру політичних студій та аналітики «Ейдос». – Якщо проаналізувати, за що депутати голосували, то побачимо: цього не можна було робити. Але була картинка для суспільства. Тільки її створюють не депутати, а ті, що стоять за парламентом і смикають його за нитки. Коли з ними спілкуєшся особисто, то вони визнають, що не розуміють, за що насправді голосують».

Підозри про те, що доведеться забути про Україну як парламентсько-президентську республіку і те, що центр ухвалення рішень у державі поза парламентською залою, лунають усе частіше. І в минулому цей центр не завжди був під куполом на Грушевського, але те, як нардепи поспішно позбуваються законних важелів впливу, насторожує. Та ж відмова від депутатської недоторканності перетворить законотворців на ще більш уразливих і слухняних об’єктів. 

Представники ж провладної більшості наголошують на такій бажаній єдності всіх трьох гілок влади. На зустрічі президента з керівництвом парламенту, уряду та силових структур у цьому запевнив і голова ВРУ Дмитро Разумков: «Можемо і вміємо працювати злагоджено, довго, наполегливо, і перший день роботи це довів. Вміємо відстоювати принципи, з якими йшли в парламент … Ми повинні показати результативність роботи і довести, що будемо працювати як єдина команда: президент, ВРУ, КМ».

Не до регламенту

Слухняність нардепів – півбіди. Їхня робота поверхова, із порушенням процедур і регламенту. Попри всі негативи в діяльності попередніх скликань ВРУ, законопроєкти перед тим, як потрапити до сесійної зали, зазвичай обговорювалися у фаховому полі за участі громадських експертів, їх змінювали і доповнювали. У восьмому скликанні при їхньому швидкому ухваленні дотримувалися процедури, хоча і скороченої. І все одно, за словами нардепа від фракції партії «Європейська Солідарність» Володимира Ар’єва, виникало багато проблем. Але у 2015-2016 роках не було можливості діяти інакше, бо йшлося про відновлення керованості державою, складні економічну і фінансову ситуації. Це стосувалося, передусім, армії, СБУ, питань захисту країни. 

«Нині такої ситуації немає, тому будь-які ухвалення з показаною нещодавно швидкістю призведуть до суттєвого зниження якості законів, – розповів Opinion пан Ар’єв. – Закони ухвалюються не під конкретну людину чи ситуацію, а для функціоналу. Європейський підхід до законотворчості має бути нашою метою. А нині просто якась УРСР, де у ВРУ, схоже, заводяться законопроєкти, які ніхто не читав, і всі слухняно тиснуть кнопки. У такі проєкти набагато легше свідомо засунути корупційний складник. Знайти його неможливо через брак часу, необхідного для детального аналізу».

Навіщо ж такий поспіх у роботі, нічна «жертовність»? Філософ, перекладач, громадський діяч Олексій Панич так пояснив Opinion: «Або робота “на публіку”, або “протягування” якихось законопроєктів “пошвидше, поки не розібралися”». Правозахисник Євген Захаров у своїй публікації поцікавився, чому треба було вносити вісім законопроєктів про зміни до Конституції. Чи не краще підготувати один, в якому всі ці зміни розглядалися б у комплексі? Адже «Конституцію не можна змінювати клаптиками».

Не вбачає суттєвих порушень у роботі нового парламенту віцепрезидент Асоціації народних депутатів України, експерт із виборчого права Олександр Барабаш, хоча і його не все задовольняє: «Мене цей поспіх дуже тривожить, бо не було жодної важливої причини, чому треба демонструвати п’яту швидкість, як сказав президент. Нічого страшного не сталося б, якби всі ці питання вирішили і за два-три дні. Коли є така більшість, то все можна вирішити з дотриманням регламенту, продемонструвавши відданість закону, Конституції, процедурам. Але обрана така тактика. Великих порушень, окрім такого стилю, не бачу, тому що законопроєкти цього дня (перший день роботи ВРУ – прим. ред.) не розглядалися, за винятком щодо Конституції. Решта – процедурні питання з прискорення роботи над ними».

Примусити працювати

Подача самих законопроєктів невдовзі може змінитися. Ідеться про ініціативу 25 народних обранців від фракції партії «Слуга народу», які в документі № 1040 пропонують ВРУ встановити подачу проєктів законів депутатами в кількості найменшої зареєстрованої фракції або депутатської групи. Ідеться про обмеження права законодавчої ініціативи нардепа. Навіщо ще й у цьому урізати права законотворців? Пояснення – боротьба з так званим законодавчим спамом. 

«Безперечно, це звуження депутатської ініціативи, конституційних прав нардепа, – повідомив Opinion Олександр Барабаш. – Особливо це обмежує депутатів-мажоритарників, які представляють 160 тис. виборців округу і змушені шукати певну кількість людей для офіційної формальної підтримки. Хоча така практика в парламентській діяльності існує. У США закон не розглядатиметься на пленарних засіданнях, якщо його не вносить комітет. Комітет – фільтр для законодавчого спаму. Але то зовсім інша політична культура. У наших умовах це, безумовно, обмеження. Якщо внесуть відповідні зміни до Конституції та регламенту, то буде вже інша реальність».

«Якщо депутати хочуть боротися із законодавчим спамом, то інструмент такий: більш вимогливі критерії для подання законопроєкту, – переконаний Віктор Таран. – Наприклад, пояснювальна записка повинна бути більш чіткою, має бути структура. А ця ініціатива – дійсно обмеження участі депутатів у законотворчій діяльності. Більше того, ідея президента, що народ теж може бути ініціатором законодавчих норм. Як це корелюється з обмеженням депутатської недоторканності?»

Другий тиждень роботи нової ВРУ теж дав чимало інформаційної поживи щодо стану парламентаризму в Україні. Нардепи достроково розпустили ЦВК з подання президента Зеленського, причому монобільшості вперше не вистачило голосів і довелося скористатися допомогою інших фракцій. За некоректні висловлювання з парламентської трибуни на адресу провладних колег співголову фракції «ЄС» Ірину Геращенко Комітет з питань регламенту, депутатської етики та організаційної роботи ВРУ рекомендував позбавити права брати участь у п’яти сесійних засіданнях. А питання щодо імперативного мандату виявило перших незгодних вже в самій фракції «СН», довелося навіть зняти з розгляду відповідний законопроєкт. Попри це, провладний моноліт поки що залишається стійким і одностайним. 

Безумовно, новачки в парламенті з часом освояться, і з перших днів робити глобальні висновки не варто. Але питання покращання ефективності діяльності нинішнього скликання залишається нагальним. Що для цього слід робити передусім? 

«Гадки не маю. Хіба одне: конче потрібно, щоб депутати більшості не забували кожен про свою особисту відповідальність за кожне голосування, – вважає Олексій Панич. – І не прикривалися тим, що “за все відповідальний президент”, бо останньою тезою (а вона вже звучить публічно) вони самі підштовхують президента в авторитаризм».

«Бачу найбільшу загрозу за весь час існування парламенту, бо навіть за Януковича спроби аж настільки нівелювати його роль не було. Це може закінчитися жорстким авторитарним режимом, – застеріг Володимир Ар’єв. – Мають нарешті прокинутися від літнього відпочинку правозахисні та громадські організації, активісти, журналісти. Розповідати, що відбувається, активно включатися в протидію негативним процесам. Важливо зрозуміти: цінність України в тому, що вона відрізняється від РФ демократичністю. Якщо буде перетворюватися на бліду копію Росії або Білорусі, це для країни нічим хорошим не закінчиться – станеться сильний громадянський вибух». 

З позиції досвіду

«Чи можна стверджувати про прояви загрози парламентаризму, судячи з початків роботи ВРУ дев’ятого скликання? Як цього уникнути?» – запитав Opinion народних депутатів попередніх скликань.

Володимир Яворівський, I, II, IV-VII скликання:

«Говорити про загрози ще рано. Ухвалено конституційну норму про обмеження депутатського імунітету. Нарешті з цим феодалізмом буде покінчено з 1 січня. Не дорікав би нардепам, які прийшли фактично з вулиці, бо хтозна, чи краще те, коли у ВРУ “воссідали” такі, як Литвин і Звягільський? Фактично все свідоме життя вони пробули там, знали всі входи-виходи, як обвести навколо пальця депутатську залу. Нині нові люди, і можна до них мати безліч претензій, але український парламент (а я був шість разів його членом) ніколи не був ідеальним і злагодженим. Немає жодної проблеми для президента провести якісь рішення. Звісно, ми стежимо, щоб вони були розумні. Є небезпека манії величі, як у миші, яка уявила себе котом і сама себе з’їла. Не дай Боже таке станеться, але мені здається, суспільство цього не допустить. Десь через два-три місяці будемо знати, що насправді відбувається. Думаю, Захід до нас приглядається через збільшувальне скло. Головне, щоб він не розчарувався так само, як і ми». 

Наталія Новак, VII і VIII скликання:

«Монокоаліція в сумі зі своїм президентом і Кабміном є як великими можливостями, так і загрозою парламентаризму. Усе залежить від політичної культури, традицій тощо. Так, є моменти порушення регламенту, але поки що не суттєві, особливо порівняно з попередньою Радою. Є окремі заяви деяких народних депутатів, які насторожують, але це їхня власна думка. Поки що не бачу тенденцій узурпації влади і нищення парламентаризму. Але побачимо».

Борис Беспалий, III-V скликання:

«Парламентської демократії в Україні ніколи і не було. Вона зависла на стадії становлення. І перші три-чотири скликання все йшло догори, а починаючи з четвертого-п’ятого – пішло вниз. Найбільш виразним було перше скликання, коли парламент уособлював державну владу. Але він повертається до функції, яка була в Радянському Союзі: протокольний відділ ЦК КПУ. Нині це протокольний відділ ОП. І якщо він слухняно виконуватиме директиви Банкової, то це, може, і краще – у депутатів буде час озирнутися, повчитися. Нині ж передавати їм владу за Конституцією дуже ризиковано, бо цей парламент потребує зовнішнього управління. Це не значить, що вони погані, просто поки що не в курсі справ. А чи навчаться – від них залежить».

Олена Сотник, VIII скликання:

«Загрози парламентаризму не в змінах процедур, а в ставленні самих парламентаріїв до своєї ролі. Якщо немає розуміння, що таке представництво (представницька демократія) і як працює процес ухвалення рішень, то будуть змінені правила в парламенті чи ні, по суті, значення не має. Проєкти законів, наприклад, обговорюються і проходять кілька етапів розгляду не тому, що треба «тягнути час», а тому що це єдиний спосіб прозорого залучення суспільства та тих груп, правила для яких будуть змінені. Ігнорування цього процесу призведе до того, що цінність парламентаріїв як представників інтересів конкретної групи чи кількості виборців буде втрачено. Тому першочергово бачу загрозу не парламентаризму, а українському суспільству». 

Текст: Віктор Цвіліховський

Залишити коментар