Неділя, 17 листопада

Нормований робочий день, а одразу за ним – ще одна, «додаткова» зміна. Не розпоряджатися вільним часом, але відчувати від цього задоволення. Називати роботу своєю другою домівкою і робити це з посмішкою. Ірина Манжос, кураторка Літературного центру ім. Пауля Целана, – про Paul Celan Literaturzentrum і те, як це – жити своєю роботою.

Усе почалося з фестивалю у 2014 році, коли попередня менеджерка гостей покликала мене бути волонтеркою для німецькомовного гостя. Я супроводжувала його протягом фестивалю. Наступного року мене попросили відповідати вже не за гостей, а за всіх волонтерів. Згодом кураторка центру отримала стипендію в Німеччині та переїхала, лишивши замість себе мене. Це було її дуже спонтанне рішення, і я насправді дуже вдячна, хоча й було важко.

Тоді ж я працювала в ліцеї, викладала англійську мову. На початку навчального року до мене прийшов Слава Померанцев (президент літературної корпорації Meridian Czernowitz – прим. авт.) і каже: «Слухай, хочу, аби ти була кураторкою Целанівського центру». І в той самий рік мені дають класне керівництво, а це 34 дитини, за яких я відчувала страшенну відповідальність. І коли Слава мені це сказав, я розуміла, що ніби хочу працювати в Целанівському, але не можу собі цього дозволити. У стінах ліцею сиділи діти, батьки яких вже встигли прив’язатися до мене, довіритися. 

Тоді Слава взяв на посаду кураторки іншу людину. За той рік я відмовилася від класного керівництва, бо… передумала (сміється), взяла менше навантаження в ліцеї. І тут знову приходить Слава і каже: «Так, минув рік, я досі хочу, аби кураторкою Целанівського центру була ти. Може, нарешті погодишся?» І я погодилась. Це було дуже спонтанне рішення. Буквально сьогодні я приймаю пропозицію Слави, а вже наступного дня кажу в ліцеї, що звільняюся.

Целанівський центр – це мій дім, в якому я буваю дещо частіше, аніж у тому домі, де прописана (сміється). Роботи багато, доводиться писати різні заявки, здавати звіти… Це займає багато часу. ЦЦ працює з 13:00 до 20:00. Люди приходять кожного дня, постійно багато туристів, гостей, кожному потрібно приділити час. Тому робота, котра лишається поза Целанівським центром, «падає» на мене вночі. Зазвичай після восьмої години вечора починається мій другий робочий день (сміється).

Літературний центр імені Пауля Целана був створений задля популяризації німецькомовної літератури Буковини. Вже згодом ми створили такий культурний простір, де можна проводити презентації книжок, літературні читання, музичні заходи, перегляди фільмів… Будь-які культурні події, котрі тільки можна вигадати. Щороку таких заходів нараховуємо близько 160. А ще ми співпрацюємо з різними видавництвами, замовляємо в них книги на продаж, тож вони знають про нас і, організовуючи тури, завжди домовляються, що презентація буде саме в ЦЦ.

Коли центр тільки відкрився, тут було дуже мало місця. Але цього простору насправді вистачало цілком, аби вмістити всіх відвідувачів. Наприклад, Юрій Андрухович міг презентувати тут свою нову книгу, і всі охочі могли з комфортом розміститися всередині. На ту мить аудиторія не звикла до подібних подій. Вони бачили все це хіба що у фейсбуці, чули про Целанівський під час фестивалю, але людей приходило мало. Коли ж містяни почали до цього звикати, почали приходити на заходи, ми вирішили знести одну зі стін, збільшити площу приміщення. Три роки пішло на те, аби аудиторія звикла до подібних подій у Чернівцях. Тепер часто буває так, що люди не вміщуються, стоять на вулиці, а нам доводиться виносити назовні колонку, аби всі могли почути ту чи іншу презентацію.

Кураторка Paul Celan Literaturzentrum Ірина Манжос: «Целанівський – це мій дім»

Здебільшого наш «типовий гість» – це студенти і викладачі університету. Найчастіше – філологічний факультет. Переважно жінки. Коли відбувається якась презентація, ми чітко бачимо: більше половини зали – наші постійні відвідувачі. Але приходять і нові, послухати якогось конкретного автора. Хтось приходить на поезію, хтось – на прозу.

Нині про Целанівський центр з’явилося чимало публікацій у зарубіжних медіа. Тому часто іноземні гості Чернівців з-поміж усіх локацій обов’язково відвідують і нас. Туристи можуть просто зайти, посидіти, проговорити між собою кілька годин, почитати книги з бібліотеки… У нас велика колекція, є унікальні примірники, які неможливо знайти не тільки в місті, а й у всій Україні. 

Я не фахівець із творчості Целана, але дуже багато знаю про нього, читала всі його збірки. Сказати, що дуже в ньому розбираюсь – ні. Але з відвідувачами, туристами можемо поговорити на рівних. 

Целан народився в Чернівцях, але жив і в Румунії, і в Австрії. Тому часто туристи приїжджають і намагаються назвати його своїм письменником. А ми щоразу доводимо: ні, він народився тут, це чернівецький, український автор. За кордоном про нього багато знають, його вивчають у школі, чого не скажеш про наші школи. От ти колись чув про Целана?

– У школі – жодного разу, – відповідаю Ірі.

Ну ось. У мене була класна керівничка, котра викладала зарубіжну літературу. І якось вона влаштувала відкритий урок для гостей із Києва, і це був єдиний раз, коли нам у школі розповідали про Целана. Часто буває так, що навіть самі чернівчани заходять і питають: а що це за центр? А хто такий цей Целан?

Кураторка Paul Celan Literaturzentrum Ірина Манжос: «Целанівський – це мій дім»

Минулого року ми робили цікавий проєкт. Ми вирішили популяризувати цих авторів (зображених на фото на стіні – прим. авт.), проводили відеолекції. Сучасні письменники і професори розповідали про більшість із цих людей. Лекція тривала 40 хвилин, вони розповідали про життя і про творчість. І слухачі були зацікавлені. Навіть викладачі приводили своїх учнів.

Найскладніше в моїй роботі… Я не може нічого такого згадати. Можливо, не висипаюсь (сміється). Але не можу сказати, що це складно. Я роблю це в своє задоволення, витрачаю часто весь свій вільний час, часто приходжу по вихідних, якщо, наприклад, є якась туристична група. Тобто можна сказати, що мій особистий вільний час напряму залежить від того, чи приїхав хтось завітати в Целанівський, чи ні.

Кураторка Paul Celan Literaturzentrum Ірина Манжос: «Целанівський – це мій дім»

Мені подобається спілкуватися з гостями, які приїжджають сюди презентувати книжки. А ще з іноземцями, бо страшно люблю говорити англійською (сміється). Іноді можу просто 40 хвилин просидіти і пробалакати з ними про щось.

Інколи Целанівський центр розцінюють як місце, де збираються… Місце «для своїх». Але це не так. Просто деякі люди ніби знають, що існує певна постійна аудиторія і не те, щоб бояться, а просто вирішують не заходити. Адже «постійно одні й ті ж самі» приходять. Та зрештою заходять і вони – ті, хто сумнівався, стають постійними гостями.

Кураторка Paul Celan Literaturzentrum Ірина Манжос: «Целанівський – це мій дім»

Коли двері ЦЦ закриваються, він перетворюється на нас із Женею (Євгенією Лопатою, директоркою фестивалю Meridian Czernowitz – прим. авт.), які закриваються зсередини і готують звіти до другої чи третьої години ночі. Бувають, звісно, і веселі тусовки, але найчастіше – під час фестивалю. Це може так здаватися. Насправді роботи набагато більше, аніж тусовок.

Кураторка Paul Celan Literaturzentrum Ірина Манжос: «Целанівський – це мій дім»

Коли починається фестиваль, де я працюю менеджеркою гостей, це просто мінус із тих годин, які я можу поспати, наприклад. Але насправді це легко, бо мені це подобається. Коли чую, що ми вже починаємо готувати новий фест, у мене загоряються очі. Женя висилає мені емейли наших авторів, я починаю листуватися з ними, організовувати подорожі. І я все це роблю залюбки. Тим більше, що наша підготовка припадає якраз на липень-серпень. А це місяці, коли не видаються нові книжки, не робиться багато презентацій, час, коли всі студенти їдуть із міста. 

Робота в ЦЦ – це суцільний сміх, бо наш Слава – дуже кумедний, постійно розповідає якісь анекдоти чи історії. І якби ти провів тут тиждень, ти б побачив, що ми дуже багато сміємось і багато працюємо, але це все на якійсь позитивній ноті.

Розмовляв Дмитро Журавель

Фото: Євгенія Циганок

Матеріал створено у рамках фестивалю Meridian Czernowitz

Залишити коментар