Четвер, 12 грудня

Наприкінці цього літа бальнеологічний курорт Трускавець прозвучав у всіх ЗМІ через проведення в місті тижневого навчального інтенсиву для новообраних нардепів від «Слуги народу». На жаль, значно менше уваги привернула інша, культурна подія – початок проєкту «Віртуальний музей Михайла Біласа», реалізованого за підтримки Українського культурного фонду. 

Із творчістю видатного українського майстра ткацтва, народного художника Михайло Біласа (1924-2016) знайомі, на жаль, не так багато українців. Навіть у художніх колах Києва його знають мало. Однак, для українського мистецтва Михайло Білас – фігура дуже важлива, нетипова і навіть парадоксальна. Він і народний художник, і витончений митець із різноманітною освітою. Уся історія життя митця тісно переплетена з головними подіями українського мистецького і політичного життя (Польща – окупація України Радянським Союзом – УПА – незалежна Україна). Михайло Білас – художник із великим світоглядом, який завжди цікавився сучасною  світовою культурою: музикою, кіно, модою. Його внесок в українську культуру не обмежується ткацтвом. Масштаб його творчості значно ширший, бо він ще і талановитий експозиціонер, який не боявся простору, і модельєр.

Повернути чи навіть відкрити Михайла Біласа в загальноукраїнський контекст, а також зберегти оригінальний вигляд унікальних текстильних витворів покликаний проєкт «Віртуальний музей Михайла Біласа». Нині там розміщено близько 250 відцифрованих гобеленів, килимів, серветів, живопису, графіки, оригінали яких зберігаються в колекціях різних музеїв Києва, Львова, Трускавця, Дрогобича, Коломиї, Канева, а також у приватних колекціях в Україні. Загалом за результатами експедиції дослідників вже відомо про 500 робіт. Віртуальний музей у перспективі доповнюватиметься новими роботами. Зокрема, вже тривають переговори з деякими приватними колекціонерами про отримання доступу до витворів для їх електронного оцифрування. 

Команда експертів, яка працювала над проєктом «Віртуальний музей Михайла Біласа», неймовірно захоплена творчим надбанням майстра. Науковці стверджують: потенціал постаті видатного трускавчанина дозволяє будувати потужний бренд. 

«Ідея щодо оцифрування творів виникла у родини Біласа, – розповідає координатор проекту Олексій Власов. – На жаль, усі твори мистецтва підпадають під згубний вплив часу: середовища, кліматичних умов, шкідників тощо. Понад 50 % творів Михайла Біласа – це текстильні вироби високої якості. Нитка – переважно шерсть, яка перебуває в більшій зоні ризику порівняно з графікою чи живописом. Не витримано температурний режим, якісь хімічні процеси, втрата пігментації чи фактур – і ми втрачаємо первісний вигляд твору. Тому й виникла ідея оцифровування колекції, яка знаходиться не в одному місці, а розпорошена по Україні в різних музеях і приватних колекціях. Чому оцифровування? На сьогодні кращого способу зберегти витвір мистецтва або артефакт, який має художню й історичну цінність, не існує. 

Олексій Власов

Ми провели моніторинг робіт Михайла Біласа в семи музеях. Понад половина з них знаходиться у фондах. Вони не представлені в основній експозиції, і глядачу потрапити до них складно. Внаслідок нашого проєкту ці роботи будуть у публічному доступі, і будь-хто, як в Україні, так і за кордоном, зможе з ними ознайомитись. Нині ми запускаємо українську версію сайту, і поступово додаємо ще п’ять мов світу, які є базовими мовами ЮНЕСКО: англійську, французьку, іспанську, німецьку і дуже хочемо арабську. 

Перший етап проєкту – експедиція, яка відбулася у серпні. Її метою був моніторинг наявності робіт Михайла Біласа і стану їх збереження. Ми залучили експерта з музейного текстилю. Одночасно проводили і огляд робіт, і їх оцифровування. Паралельно писали відео – серії інтерв’ю та документування процесу оцифровки. В результаті нашого проєкту також з’явиться короткометражний документальний фільм про те, як це відбувалося. Адже в сучасній Україні матеріал, з якого можна отримати інформацію про те, як відбувається оцифровування таких робіт, фактично відсутній. А сьогодні це – не лише потреба України, а й світовий тренд. Оцифровування не лише дозволяє зберегти арт-об’єкт для історії. Для музейників це ще й фіксація, яка убезпечує твір від підробок і захищає від викрадень. Відомі випадки, коли роботи зникали з музеїв і слідчі органи не розпочинали пошук, тому що не мали інформації про те, що саме треба шукати. Така ситуація достатньо актуальна не тільки в Україні, а й у світі. Але 20 країн-лідерів значно просунулися вперед, бази оцифрованих робіт там поєднують з їх обліком. У нас це поки що в стадії становлення на національному рівні. Навіть реєстр історичної спадщини формується вже протягом кількох років. 

«Різдво»

Завдяки нашій експедиції вдалося виявити проблеми у зберіганні. Причому це стало несподіванкою для самих музейників. Буквально напередодні нашого приїзду вони намагалися скасувати візит, бо побачили, що є проблеми – умови зберігання були не дотримані, і одна з робіт почала псуватись. Маємо надію, що після реставрації буде шанс відновити цю роботу. 

Оцифровані матеріали викладаються на сайт, де незабаром їх можна буде бачити з атрибуцією, короткими описами і біографічними матеріалами про Михайла Біласа шістьма мовами. 

Українська версія вже працює в тестовому режимі. Через те що ми виклали більший обсяг матеріалів, ніж планували, ще вносимо технічні правки. Після доопрацювання української версії запустимо також іноземні. 

Унікальний геній Михайла Біласа до цього часу мало відомий широкому загалу. Всіх фактів його біографії досі не має навіть родина.

Хоча зі смерті художника минуло тільки три роки, щоб з’ясувати обставини його творчого життя, під час нашого проєкту довелось проводити майже детективне розслідування. І досі ми з’ясовуємо деякі моменти, щоб зробити його біографію для сайту більш професійною.

«Вечорниці»

Михайло Білас був дуже комунікабельною людиною. Відомо, що в його помешканні були недоторканними дві важливих для нього книги – Святе письмо і записник із контактами. Художник із багатьма спілкувався, був прекрасним комунікатором, гострим на язик. Але так сталося, що власної сім’ї в нього не було. Усього себе він віддав своїй творчій діяльності. Михайло Білас був крайнім перфекціоністом у творчих питаннях. Але те, що стосувалося його особисто, не вважав важливим для інших. За його життя відвідувачі могли поспілкуватись з ним особисто. Тож деякі факти біографії почали досліджувати вже після його смерті. 

Унікальна ситуація – за часи незалежної України музей Біласа в Трускавці був чи не єдиним, створеним за життя автора. Однак зібраний у ньому матеріал нам довелося певною мірою допрацьовувати і доповнювати, провівши дослідницьку місію в архівах, музеях і бібліотеках, опрацювавши десятки письмових джерел. Подекуди з’являлась інформація, про яку не було відомо родині. Наприклад, про те, що один із творів зберігається в київському музеї народного декоративного мистецтва в Печерській лаврі. Доповнена біографія Михайла Біласа – один із супровідних результатів нашого проєкту». 

Залучена до проекту як експертка, знавець музейного текстилю Ульвіє Аблаєва була вражена талантом митця і багатоплановістю композицій: «Я побачила неймовірну постать і особистість. Білас володів величезним діапазоном талантів. Почав вишивати, коли йому було п’ять років. Мав таку хорошу пам’ять, що вистачало один раз побачити, щоб повторити візерунок.

Одна з останніх робіт – триптих “Різдво” на 5 кв. м ткацтва. Це дуже складна робота, яку Михайло Білас виконав у свої 82 роки, не встаючи з-за ткацького станка». 

«Різдво»

«Спочатку завдання було чисто технічне, ми не ставили дослідницьких цілей. Йшлося про оцифровку колекції, – згадує кураторка проєкту, провідна наукова співробітниця музею М. Булгакова Ірина Воробйова. В процесі роботи масштаб цього художника особисто для мене несподівано виріс. Ми приїхали до Трускавця, прийшли до музею, познайомилися з членами родини і людьми, які знали Михайла Біласа особисто, побачили не тільки оригінали тканих панно і вишивки, а й вишивок, аплікацій, пастелей, ляльок. Поступово стало зрозуміло, що нам пощастило зустрітися з винятковою особистістю, справжнім художником, у житті та творчості якого, як у гобелені, переплелися найважливіші сюжети української культури ХХ століття. 

У творчості Михайла Біласа є кілька ліній. Він отримав виняткову художню освіту. Його вчителем малювання і геометрії в Дрогобицькій гімназії був Бруно Шульц. Вже потім Білас вчився у художньому училищі Труша у Львові, а також у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва за спеціальностю «художній текстиль». 

Після закінчення польської гімназії ім. Королеви Ядвиги Білас вчився в хореографічній студії Підкарпатського тетару в Дрогобичі, яким якраз у 1942-1944 роках керував Йосип Стадник (вчитель Леся Курбаса, Амвросія Бучми), котрий у 1918 році очолював у Києві театр Садовського. Білас передивився багато вистав Миколи Тобілевича (Садовського) і Йосипа Стадника, спілкувався з ними. Оскільки студія була театрально-хореографічною, Білас брав участь у виставах, і вже тоді мав змогу працювати над костюмами. 

Також він закінчив музичне училище по класу вокалу у Львові. 

На візуальне мистецтво Михайла Біласа найбільший вплив, за його власними словами, мали Войцех Коссак, Ян Матека, Станіслав Виспянський. Але найбільше – Софія Стрієнська і Казимир Сіхульский – тематика, колорит, трактування, народний стиль. 

Коли я була запрошена в проєкт, то нічого про Біласа не знала. Мова була про народного художника, майстра ткацтва (або, як казав сам Білас, – бельткацтва). Однак Білас – художник, який дуже глибоко використав народні традиції, але переосмисливши і дуже цікаво розвинувши. 

Під час нашого дослідження з’ясувалося також, що Михайло Білас був ще й видатним модельєром. Більше 10 років він очолював будинки моди в Києві, Харкові та Львові. Робив власні колекції, мав 14 виставок (зокрема міжнародних). Збереглися його нариси, ескізи. Мені вдалося зацікавити нашого відомого історика моди Зою Звіняцківську, і, можливо, вона буде робити про нього дослідження. Про це мало хто знає, але внесок Біласа в радянську українську моду був дуже великим. 

Але й це ще не все. Михайло Білас був перфектним екпозиціонером і мав у цьому великий досвід. Навіть тепер експозиціонер, який мислить простором, – велика рідкість. Те, що за часів Радянського Союзу, при закритих кордонах і мінімумі інформації робив Білас, – просто неймовірно. Його експозиція в Музеї Гуцульщини і Покуття, зроблена в 1970-1972 роках, вражає і сьогодні, через те, що побудована за принципами сценографії, а не хронології, як зазвичай у радянських типових музеях.

«Вечірня молитва»

Архів Михайла Біласа дуже великий і цікавий. Все це ще треба дослідити, це не входило в наш проєкт. Наприкінці життя митець дуже мало куди їздив, і писав багато листів. Наприклад, є переписка з Дмитром Павличко. Із листів видно, що Білас торкається багатьох питань, пов’язаних із мистецтвом. 

Нині точиться дискусія щодо українського народного і сучасного мистецтва. Іноді кажуть, що справжнє – тільки українське мистецтво, сучасне західне не цікаве. Іноді кажуть, що народне мистецтво – це шароварщина, і сенс – у мистецтві сучасному. 

Білас дуже захоплювався гуцульським народним мистецтвом. Дружив із родиною гуцульських різблярів Шкрібляками. Він вважав, що коли народне мистецтво стає «дешевим» і на продаж, то перетворюється на «сувенірщину» (шароварщину), і тоді справжнє мистецтво вбивається. Де проходить ця межа? Мені здається, на цю тему важливо подумати. Бо без народного коріння не може існувати жодна культура. 

Михайло Білас – не просто майстер гобелену, ткацтва. Звичайно, що в цьому напрямку його доробок дуже великий. Але це – художник з мисленням, масштаб якого набагато більший від того, як його зараз позиціонують».

Текст: Ганна Дрозд

Залишити коментар