Четвер, 12 грудня

Рік тому загинула Катерина Гандзюк. Людина, чиє прізвище стало чи не найгучнішим маркером української незалежності. Чиє прізвище складається з понад 40 інших. І на всі ці цифри – жодного судового вироку по замовникам. Про погляди та переконання Каті Гандзюк – у рубриці «Хто це» на Opinion.

Про напад

Вийшла, мене облили. Відчула щось тепле. Потім зрозуміла, що одяг почав плавитися. Додому не могла піти. Перехожі намагалися промити водою.

Я відчувала, що після нерозкритих злочинів в Одесі, після того, що 32 дні поліція Херсона намагалася встановити факт того, що Сергій Нікітенко – журналіст, я відчувала, що я – наступна.

Мені взагалі дуже складно сказати, що було метою. Але, наскільки я знаю від обласного прокурора, вони тренувалися, він тренувався поливати саме от так. Тренувалися наносити якомога більшу шкоду. Як облити максимальну площу та як самому лишитися неушкодженим. Але той, хто поливав, усе одно ногу пошкодив.

З того, що зливають, вони між собою говорять, що, може, мене хотіли спочатку побити. Але від цього способу відмовилися – місця підходящого не знайшли, не були впевнені, що зможуть нанести потрібний обсяг травм. І хтось порадив кислоту, й Опер (Справжнє ім’я – Сергій Торбін. Позивний «Опер» отримав під час війни на Донбасі – прим. ред.) каже, що «мені треба порадитися із замовником». І погодив цей спосіб з кимось. Чому такий не знаю.

Я думаю, що це зробили за гроші. Вони раніше намагалися створити… Це не можна назвати ОПГ, ну, якусь групу, яка б виконувала певні завдання, чи влізла б у якісь теми з лісом, з рибою, чи ще з чимось. Тобто він (Сергій Торбін) повернувся з війни й шукав себе в такому напівбандитському цивільному житті. Вони шукали, до кого б прилаштуватися, щоб виконувати певні завдання. Якісь шезлонги охороняли на морі, поля. От такого плану.

Він звертався до мене кілька разів. Один раз просив допомогу щодо пального, треба було кудись їхати, я допомогла. А другий раз треба було повісити борди з Ярошем, я теж їм допомогла. 

За мною постійно стежили представники правоохоронних органів. Я саме тому не була уважна до якогось нового стеження. Біля роботи людей помічала, різні машини. Зовнішнє спостереження. 

У мене було надто багато конфліктів для того, щоб я могла обрати якийсь один із них, що став би причиною такої ситуації. І дня не минало, щоб мені ніхто не погрожував

Катя Гандзюк: «Готуватися до можливих нападів потрібно всім»

Такі конфлікти це дуже «нехерсонська» тема. У нас не прийнято так робити. Так не вирішуються конфлікти ні з політичними конкурентами, ні з будь-якими іншими. Тобто це щось абсолютно нове. 

Я пов’язую замах на Устименка (Віталій Устименко одеський активіст – прим. ред.) із замахом на Нікітенка. Замах на мене не знаю. Це взагалі надто складно, тому що задіяні атошники. Треба дивитися, де ще залучали атошників. Я думаю, спеціально вербують саме людей із правого середовища, атошного. Хтось це все підстрікає, воно не само по собі відбувається.

Шанси на затримання організаторів – Чесно? Ніякі. Я думаю, найкращий варіант, це якщо просто мені скажуть, хто це. Просто мені принаймні розкажуть, що відбулося. Щоб я розуміла, бо я не розумію. А те, що я не вірю в офіційне слідство, те, що там офіційно їх притягнуть до відповідальності…

Ми повинні знати ім’я замовника. Доки вони його не назвуть, це все не має сенсу. Виконавці ті, без сумніву. Те, що виконавців спеціально шукають серед правих це, я думаю, не секрет. Вже неодноразово у кримінальній справі, яка виникала, винуватця спершу шукали у правому середовищі. Мене це не дивує.

Про Мангера

Це дуже стара історія стосунків. Через цю людину мені довелося піти з «Батьківщини». Тому що коли Юлія Володимирівна вирішила, що ця людина буде над нами, я не змогла цього стерпіти, вийшла з партії, на той час з хорошим рейтингом, перспективою стати депутатом. Ми тоді разом з нинішнім міським головою (Володимир Миколаєнко – прим. ред.) покинули лави, щоб із ним не бути в одній партії.

Далі ми виграли в нього вибори. Політично заважали. 

У нього в оточенні просто перебувають такі відверті бандити, які зникли після арешту Опера. Мангер має кримінальне оточення, яке могло піти на такий злочин просто от «по понятіям». Тобто не маючи причини. Тому що причини я не знаю. Події, яка могла послужити причиною, я не знаю. 

Катя Гандзюк: «Готуватися до можливих нападів потрібно всім»

Про напади на активістів

Мені здається, ми злочинно осліпли щодо того, що між усіма цими нападами існує зв’язок. Ми надто хочемо піти в регіональний контекст. Нам дуже зручно сховатися за тим, що це робить якийсь місцевий Карабас Барабас, знущається над місцевим активістом.

Ми не хочемо побачити більший контекст, а він є. Це не просто так. Така кількість нападів за такий короткий термін, які залишилися без покарання, при такому потуранні поліції мені здається, дуже важливо про це голосно сказати саме на Банковій. Мені здається, Банкова повинна щонайменше теж про це голосно заявити. Вони теж мають прозріти. Наразі вони теж не бачать цей контекст. 

Реванш промосковського сепаратизму може мати дві форми: військову та політичну. У разі можливої окупації півночі та півдня саме активісти – це можливі організатори проукраїнського підпілля. Невідомо, чи буде пряме військове вторгнення, але зачистити південь та схід України від проукраїнських активістів дуже вигідно саме зараз, перед початком виборчої кампанії.

Катя Гандзюк: «Готуватися до можливих нападів потрібно всім»

Зачистка, яка побічно вигідна місцевим «смотрящим», може координуватися з єдиного центру – того, що на Красній площі під рубіновими зірками. А це значить, що готуватися до можливих нападів потрібно всім.

Давайте триматися купи і горнутися одне до одного. Бо спочатку вони розберуться з лівими руками правих, потім з правими руками мусорів, а далі доберуться і до нас – «обичних пи**ливих граждан».

Звернення до громадськості та української влади

Так, я знаю, що виглядаю зараз погано. Але принаймні мене лікують. Мене лікують добре українські лікарі. І я точно я знаю, що я виглядаю зараз набагато краще, ніж виглядають в Україні справедливість і правосуддя. Тому що їх сьогодні не лікує ніхто.

Мені дуже важко. Мені важко записувати це звернення. Але це набагато простіше, ніж нашій країні перетравлювати всю цю величезну кількість регіоналів, сепаратистів та «мусорів», яку вона має перетравити для того, щоб хоч якось вижити.

Я досі не знаю імені замовника нападу на мене. Гандзюк – це не просто моє прізвище. Це прізвище в ряду 40 інших прізвищ постраждалих від нападів, що сталися за останній рік. За останній рік в Україні сталося 40 нападів на громадських активістів. Замовники жодного з яких не були названі. Найгірше – половину з цього списку я знаю особисто. Це найбільше мене жахає: половина цього списку – особисто відомі мені люди. Інших я не знаю. Але тим не менше кількість ця просто вражає. Напад на Устименка – не розкрито. Напад на Булаха – не розкрито. Три напади на Стерненка, жоден з яких не розкритий.

Більше 40 нападів за останній рік. Хто замовив всіх цих людей? Хто покриває замовників? Чому така кількість розслідувань саботується? Чому ми маємо терпіти, поки найактивніших із нас вбивають та калічать? Чому ми заохочуємо людей до громадської діяльності, але не можемо їх захистити?

Біда в тому, що всі ці питання стали риторичними. Але я вірю, що всі винні будуть знайдені, покарані та засуджені. І що кожен із нас буде вільним. І не буде мати в серці страху.

Про 2 травня в Одесі (допис 2 травня 2018 року)

Я часто думаю про те, чому сьогодні нам постійно доводиться мати справу з наслідками власної нерішучості весною 2014 року?

Чому ті, хто мав би втекти, сьогодні знову виражають думку частини електорату, водять безсмертні полки, «встьогують» за «дідов», громадянську війну і примат російського попа над іншими попами?

Чому АП, яка мала би винести уроки з діяльності попередників, дозволяє собі створювати нові політичні проєкти для збереження у владі старих морд? І те саме дозволяють інші. Не бійся, виборцю, це не партія для тебе, це аби підібрати оту частину електорату, яка не ти.

Чому солодке слово «компроміс» стало можливим без покаяння тих, з ким ми на компроміс йдем? Компроміс потрібен, але у нього має бути межа. І вона явно пофарбована в кольори російського прапора.

Чому не вдалися люстрація, реформа поліції, реформа суду, реформа країни взагалі?

Чому знову все змішалося, і ми заходимо на нове політичне коло все з тими ж людьми, з якими по колу ходило ще покоління наших батьків?

Тому що ми були нерішучі й неправильно відчули, як широко відчинилося вікно для можливості змін.

Від політики все ще тхне квасом, косовороткою, ляптями і водкой «Столічная». Навіть від тих, хто у вишиванці.

Катя Гандзюк: «Готуватися до можливих нападів потрібно всім»

А вони тоді були рішучі й не боялися.

Одеса 2 травня 2014 року всім показала, де та межа і де буде кордон. Й іншого способу не було.

Дякую, одеські патріоти, що кордон Мордору хоч і поруч, але ми по цей, український бік. За первинним задумом мало ж бути інакше. Дякую, що спинили цю плісняву. Ні каплі жалю, бо їм нікого з нас не було і не буде шкода.

Про «Велику вітчизняну» (допис 9 травня 2018 року)

Велика вітчизняна війна, яка є основою ватного міфу, вміщується в дати 1941-1945. Російсько-українська війна, яка триває зараз, у разі її завершення цього року буде мати дати 2014-2018.

Ви часто питаєте мене (ні, звісно ж), як так може бути, що одночасно президент, прем’єр та й інша політична дрібнота говорять нам про гібридну війну і п’яту колону, а самі з ряженими ветеранами йдуть покладати квіти на честь 9 травня. Така політична амбівалентність присутня сьогодні багато де, але тут її вже аж дуже видно. Нам що робить? Ненавидіти колорадське свято? «Чтіть дідов»? Шо робить, ау, ви ж формуєте політику, визначіться же вже, нерішучі ви наші. Вихідний буде? Ні?

А роблять вони це тому, що їм просто подобається ходить парадами. Зникає «7 ноября», придумують нову дату. Бо ж хто це буде вкладати якісь сенси в події вже іншого світу й іншої епохи, коли є так давно своя війна, яка розповідає про Росію набагато більше, ніж фільм «А зорі здєсь тіхіє», коли у слова «ветеран» вже геть інше значення, ніж на «класном часє» нудна розповідь про «подвіг дєдов, побєдівших фашизм»

Сили нема на то дивитись, давайте будемо добрішими до можновладців, вони всі посивіли дуже, старі звички парадів-покладань-молебнів так просто не витравиш. Ну нічо, якось дочекаємось, коли в усьому урядовому кварталі у вікна посадовці палитимуть файєра на свята, дати яких ми ще не знаємо, але вони обов’язково будуть.

Про смаки українців та інформаційну війну (допис за 16 травня 2018 року)

Ах ви ж мої естети маленькі, побачили, що в YouTtube слухають українці і дивитесь на це розгублено та зачаровано, бо, виявляється, люди накрутили мільйони переглядів якимось трешовим виконавцям і їхнім гнусним кліпам. А ви ж на це не заслуговуєте, ви Kasabian слухаєте та Arctic Monkeys.

З такими обличчями ви сидите кожні вибори над їхніми результатами. Так, оце наш нарід. Він голосує за хомутинніка і звягільського та слухає Макса Барскіх та якихось чуваків, чиї імена ви сьогодні вперше побачили.

Не хочу вас розчаровувати, але ще ці наші люди дивляться Шарія ти Дудя, «камєдіклаби» всякі і їхні «порождєнія», а 9 травня в трендах YouTube вони накрутили в топ недопарад в «ДНР».

Катя Гандзюк: «Готуватися до можливих нападів потрібно всім»

Це не тому, що українці погані. Це ось чому.

У квітні 2005 року на YouTube загрузили перше відео. У липні 2006 вже щоденно на сайт завантажували 65 тис. відеороликів. В березні 2010 щохвилини завантажували 24 години відео. В 2012 це вже було 60 годин щохвилини.

Наприклад, вісім лабораторій Аль-Каїди, знищених американцями, здатні були видавати за одну інформаційну атаку приблизно 23 терабайти відео.

В 2011-му Dark Web Project Університету Арізони виявив 29 екстремістських форумів, на яких було 350 тис. дописувачів.

Це просто про продуктивність. Ми мало виробляємо контенту. І взагалі майже не виробляємо відео. Більше нема що дивитись от вони і дивляться кліпи Gazirovka.

Ми не програвали цю інформаційну війну. Ми на неї взагалі не прийшли.

Про своє і чуже (допис 27 березня 2018 року)

Про дослідження власних почуттів. Оті лелеки, які замерзали. Вони так хвилювали. Так було тривожно за них і шкода. А потім так радісно, що люди їх рятували. Якби це були лелеки десь в околицях, скажімо, Астани чи Таллінна, чи навіть Кельна або Парижа, не переймалися б так.

У Криму залишилися наші кажани. Вони там живуть у печерах. Науковці рахували щось 34 заселених підземелля. А в них 12 видів різних рукокрилих. Широковушки, нетопирі, вечірниці. Попри те, як ви собі їх уявляєте, нетопир, наприклад, розміром із сірникову коробку.

Кажанам всюди не дуже добре зараз, бо, як тим же бджолам, їм шкодить використання пестицидів на полях, а ще все менше місць для заселення. Вони не вміють будувати собі домівок і живуть лише в чомусь, що вже створене – в печерах або дуплах, в штольнях і всяких таких моторошних місцях, власне, це ж кажани.

Оце тепер думаю і турбуюсь про них чогось. Такий простий критерій вимірювання свого і чужого. Завжди працює. Чуже турботи не потребує.

Катя Гандзюк: «Готуватися до можливих нападів потрібно всім»

Інше

У моїй ідеальній Україні майбутнього не пишуть, наприклад, колективних листів

Недолуге зас*рання мізків людей заради ситуативної політичної вигоди, пропаганда серед власних громадян, самоцензура і цензура – тепер закономірно нівельована довіра людей до новин про війну, лишився тільки формат тупого провокування істерики типу як із хлором.

Варто роками триматися, стать депутатом і чиновником, при цьому не красти гроші, не строїть схем, не ходить по бл**ям, не козирять у п’яному виді ксивами, не їздить бухим за рульом, не робить багато інших, без сумніву, приємних речей, заради одного моменту: проорать з того, як ср*на «мусорня» буде про вас видумувать всяке смішне, коли ви вчергове колупатимете їх палочкой.

Якщо в сучасному світі і є щось, за що варто відчайдушно боротися, – то це права людини.

Попередити реванш, який цілком може бути проросійським, для більшості нас із вами – питання фізичного виживання.

У політиці немає дрібниць. Все колись починається з умовного Миколаєва, а далі оп! І ти живеш вже у Волгограді чи Омську.

Мені оце 33 виповнилось, хочу сама собі побажать цікавих пригод і повсюдного охоплення інтернету, день був чудовий, ви всі хороші, наче ті зайчики, сенс життя – в служінні гуманістичним ідеалам людства.

Бути собою – мій найбільший челендж на цей час.

Текст: Дмитро Журавель

Матеріал був зібраний із-поміж численних інтерв’ю, виступів, промов та звернень героїні публікації.

Залишити коментар