Субота, 19 вересня

Зустріч «нормандської четвірки» стала першим серйозним випробуванням Зеленського на міжнародній політичній арені. Про поступки Путіну, патріотизм українського президента, обіцяний мир та інше – у думках експертів. 

Олексій Голобуцький, політтехнолог: «Зеленський не здав інтересів України в принципових питаннях, але поступився Путіну в «тактиці малих кроків»

«Перший підсумок брифінгу Нормандської четвірки: президент Зеленський не здав в принципових питаннях інтересів України.

Чим лишились дуже невдоволені Макрон (котрий все ж лишився стриманим) і Путін (котрий якраз багато разів акцентував найбільш проблемні для себе питання, як от амністія, внесення особливого статусу до Конституції тощо).

Однак за це Зеленський поступився в тактиці «малих кроків» Путіна: до березня, до нової зустрічі Україна втратить контроль над території ще трьох населених пунктів через відведення військ. Але натомість отримає до нового року обмін полонених. У цілому ж, зважаючи на апокаліптичні очікування, результат можна вважати настільки позитивним, наскільки це було доступно.

Денис Рибачок, політичний експерт: «Не здати національні інтереси міг хто завгодно, а Зеленський обіцяв мир»

«Не поділяю загальної ейфорії після Нормандії. Тому що так і не зрозумів, а де ж той самий мир, про який говорив Володимир Зеленський під час виборів. Якщо коротко, то за результатами Нормандії лідери чотирьох держав домовилися домовитися.

Упродовж наступних 4 місяців. А в день самої зустрічі на Донбасі загинуло троє військових. При цьому паралельно більшість радіє, що президент виявився не простачком і не здав національні інтереси. Кемон, просто не здати національні інтереси міг би хто завгодно. А Зеленський обіцяв мир. Розумієте різницю? А миру немає, але всі задоволені. А тим часом російські війська все ще в Україні і все ще вбивають людей і прогресу, що вони підуть якось не помітно. Але навколо вже розпочалася ейфорія. Бо президент, бачте, не зрадив національні інтереси. Ура, справді велике досягнення!».

Андрій Смолій, політичний експерт, юрист-міжнародник: «Не вірю ні Путіну, ні команді Зеленського»

«Швидка та миттєва капітуляція дійсно відкладається. Проте, я не вірю ні Путіну, ні команді Зеленського. Один ніколи не піде на поступки Україні та буде до останнього просувати федералізацію, а інший просто не може мислити категоріями дійсно проукраїнських інтересів.

Тому, що вже сьогодні не відбувся швидкий та миттєвий бліцкриг Путіна, можна подякувати лише людям, які три місяці підряд виходили на Майдани по всій країні, всім журналістам та ЗМІ, які чітко відстоювали нашу проукраїнську позицію, всім військовим, що дали чітких сигнал владі, що буде, якщо вона перейде «червоні лінії».

Проте, диявол криється у деталях. Ми достеменно не знаємо, про що за зачиненими дверима домовились Путін та Зеленський. Це стане відомо лише за діями влади найближчі кілька місяців. Вони і стануть вирішальними.  Є кілька речей, що стануть бомбою уповільненої дії та майбутньої здачі національних інтересів:

1. Імплементація Формули Штайнмаєра в українське законодавства. Це найганебніший пункт про який нібито домовилися сторони в Норманді. І це те, що вже було підписано в Мінську в жовтні.

2. Не було чітких акцентів. Зеленський назвав не Росію стороною війни, а «бойовиків на яких впливає Росія», фактично надавши агресору можливість стати лише посередником, а не стороною. А це делегітимізація боротьби України на міжнародній арені.

3. Путін не відступиться від своїх вимог. Війна буде тривати далі. «Привіт» усім хто вважав, що Зеленський поїде і «порішає». Не вирішив і не вирішить. Вирішити можна все лише повною здачею України.

4. Зеленський прогнувся перед Путіним в мовному питанні та фактично принизив українська мову та Україну, коли Путін вимагав повернути російській школи. Мова у нас одна і переходити на мову Путіна, це, вибачте, верх цинізму та бажання прогнутися.

5. Закон про особливий статус буде ухвалюватися ВР. Чи буде продовжений теперішній чи буде новий — питання яке також може стати проблемою. Більше того, до нового закону можуть ввести «Формулу Штайнмаєра».

Тобто миттєвої здачі не сталося. І я підкреслю — не завдяки Зеленському, в всупереч його команді Єрмаків та Сивох. Завдячувати варто лише наших українцям, які показали владі жовту картку. Усі решта домовленостей, чи будуть виконуватись — побачимо. Наше завдання слідкувати. Адже саміт минув і далі може початися дійсно виконання».

Віталій Бала, директор Агентства моделювання ситуацій: «Могло бути і гірше»

«1. Про зраду і капітуляцію не почули.

2. Добре, що Зеленський згадав Крим і говорив про кордон.

3. Але, Путін не виглядає розчарований.

4. Путін не може ж бути проти зради і капітуляції.

5. Тому, на мою думку, не варто поспішати з оцінками, бо про внесення змін до Конституції і  вибори про які говорив путін показали, що все не так просто як здається на перший погляд.

P.S. Але,  треба бути об’єктивним, могло бути і гірше».

Богдан Червак, політичний діяч, голова ОУН: «Париж і Берлін – це камуфляж для Москви»

«Не відповідає дійсності, що у Парижі «нічого не відбулося». У Парижі Путін розвіяв усі ілюзії, що їх плекали Макрон, Меркель і,можливо, Зеленський. РФ не хочу миру. Москва прагне встановити політичний контроль над окупованим Донбасом, який бачить плацдармом для подальшого просування вглиб території України. Війська виводити не будуть.

Москва не збиралася і не збирається відмовлятися від експансії «руского міра», просування якого відбуватиметься під приводом захисту так званого «рускоязичного насілєнія».

Путін у відносинах із Україною використовує шантаж як метод впливу, а обмін полоненим став можливим тільки тому, що Україна має значний обмінний фонд.

Москва використовує Париж і Берлін як камуфляж для своєї імперіалістичної політики. Жаль, що Макрон і Меркель цього не бачать. Коли побачать уже буде запізно.

Що робити Україні? Треба усвідомлювати, що дипломатичні методи рано чи пізно вичерпають себе. А тому не потрібно відкидати військовий шлях визволення українських земель, як це зараз роблять українські політики.

Якщо ЗСУ будуть готові до звільнення Донбасу і Криму, Україна залучиться підтримкою міжнародного товариства, а головне – зміцнить свою державність і консолідує українську націю, «хорватський варіант» стане реальним виходом із глухого кута в який нас намагається загнати Москва».

Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму: «Можна порадіти за патріотизм Зеленського. Але…»

«Найголовніше – це гуманітарні питання. Вони були передбачувані, і, зрозуміло, йшли першими.

1. Повна зупинка вогню до кінця 2019 року. Якщо вдасться, лише це можна це вважати внутрішньою перемогою Зеленського. Це – найзагальніша реалізація запиту на мир, який домінує у суспільстві. Хоча. Як тільки зупиняться обстріли, почнеться «розброд і шатаніє» в зонах окупації. Іншою ідентичності, яка об’єднувала людей навколо проросійської кишенькової влади, ніж “військова загроза України”, в так званих «ДЛНР» немає. Тому зросте незадоволення у «республіках». Відсутність бойових дій знімає потугу військового тиску з боку РФ. Бо якщо не стріляти, менше віритимуть у застосування сили взагалі. І Кремль знає про це на власному досвіді. А це дасть можливість активніше просувати українські інтереси у домовленостях. І найважливіше – дедлайн для режиму припинення вогню є, а санкцій за його порушення – немає. Якщо після першої домовленостей Зеленського і Путіна не відбудеться реального припинення вогню, його не варто очікувати і в наступні роки. Бо через невиконання втрачатиметься легітимність рішень.

2. Обмін військовополоненими. Є два плюси – перший допуск представників Червоного Хреста до полонених. Другий – прописана норма про те, що почати обмін «з усіх встановлених». Тобто обмін має перспективу відбутись ближчим часом. Найголовнішим мінусом — відсутність термінів та задокументованого бажання визначення критеріїв, хто може бути визнаний «утримуваною особою» для обміну.

3.Створення нових пунктів перепустку. Шість зон розведення самі напрошуються на те, щоб такі пункти були створені. Тому максимум три точки ми зможемо отримати. Це знизить навантаження на діючі КПВВ та спростить перетин лінії зіткнення мирним населенням. А нагадаю, що в чергах фіксуються навіть смерті.

4.СММ ОБСЄ повинна мати доступ до усієї території України. Ймовірно, йдеться і про неконтрольований кордон також. Але – до кого звертатись, якщо їх будуть обмежувати?

Україна набралась чергових зобов’язань, більшість з яких треба виконати до наступної зустрічі:

1. Імплементувати формулу Штайнмаєра. Тут є два варіанти:

— просто внести її в перехідні положення закону про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО;

— внести зміни до Конституції.

Путін натякає, що все-таки друге. Але, у нас є вибір – або діяти по духу, або – по букві угод. Та в кожному варіанті – ми отримаємо чергові точки загострення всередині країни.

2.Прийняти та розвести війська ще у трьох точках. Не найгірше наше зобов’язання. Хоча, у Мінських домовленостях про розведення військ жодного слова. Стратегічно, це відкриває вікно можливостей для лобіювання вигідних Україні пунктів, що не передбачені мінськими угодами. Але тактично – це знову ж таки заяви про здачу інтересів України.

3.Узгодити передумови проведення місцевих виборів на Донбасі. Є дедлайн – протягом чотирьох місяців. Ну власне тут найголовніша претензія до української влади. Її заяви (спочатку кордон, а потім — вибори)розбігаються із закладеними в угоду нормами – спочатку обговорюють вибори. Поки що цього не відбулось, але передумови є. Щонайменше про модальності відновлення українського контролю над нашим кордоном взагалі не йдеться.

Плюсом є відсутність згадок про суб’єктність проросійських бойовиків. Як і санкцій щодо їхньої «самодіяльності». Тому, традиційно, ми визнаємо їхню суб’єктність в межах нуля. Але не виключено, що російська сторона на наполягатиме на тому, щоб ми домовлялись з бойовиками. Зокрема, по обміну. Крім того, є відсилання до «мінську» в питанні процедур. А це означає погоджувати модальність виборів та особливий статус з представниками ОРДЛО.

Як показує практики, зустріч навесні відбудеться лише в разі виконання Україною своїх зобов’язань. Можна також розраховувати і на інтенсифікацію перемовин в межах “Путін-Зеленський”. Але, так ми все так само лишаємось заручниками мінських угод, які були підписані під військовим тиском. І так само наступає на граблі відсутності санкцій для тих, хто порушує підписані домовленості. А це розв’язує і так не дуже зв’язані руки Кремля.

Ми не будемо вирішувати проблему Донбасу через поступки територіями — сказав Зеленський на прес-конференції. Тобто пропозиція про таке пролунала. Бо єдиний територіальний обмін, прийнятний Росії – це Крим. Тому можна порадіти за патріотизм Зеленського. Але варто розуміти, що якби Кремль не заявляв, що «Крим поза процесом», жоден формат переговорів, у якому відсутній півострів, не вирішить проблему Донбасу».

 

4 комментария

  1. Мирослав on

    Ну, що зебіли? Не прозріли досі,
    Бо бродить в голові з «плюсів» лайно?
    І в поміч думці пальцем крутиш в носі,
    «Слуга народу» дивлячись кіно.

    Пора той палець всунути в гузицю,
    Чим думаєш, то там і копирсай!
    Ти ж «по приколу» і «нема різниці»,
    Тож того пальця там собі зламай.

    Зробили разом, як і вихвалялись,
    Нагнули раком, ще нагнуть не раз,
    А ви на що придурки сподівались,
    Що манна з неба упаде на вас?

    Здолали вже епоху зубожіння,
    Тарифи, ціни стрімко лізуть вниз?
    На патріотів почалось гоніння,
    Ригнеться кров’ю нам ще той Париж.

    Вони прийшли щоб землю розпродати,
    Змінити курс з Брюселя до Кремля,
    По міліметру будуть розвертати
    Щоб не втекла з під ніг ота земля…

    Немає сил і слів, дивіться далі,
    «Сватів», «Слугу», «Квартал» і ті ж «плюси»
    Флешмоб із грою хером на роялі
    На Новий рік почати попроси!

    15.12. 2019 р.

    ID: 858026
    Рубрика: Вірші
    автор: Мирослав Вересюк

Залишити коментар