Вівторок, 24 листопада

Його пісня стала справжнім гімном сил спецпризначення. Він – український рок-музикант, котрий переконаний: під час війни ти не маєш сидіти, склавши руки. Сьогодні його звинувачують у причетності до вбивства Павла Шеремета. Про українську музику, рішення стати військовим, вплив війни та перемогу – зі слів Андрія Антоненка у рубриці «Хто це?» на Opinion

Про пісню «Тихо прийшов, тихо пішов» – гімн сил спецпризначення

До «Тихо прийшов, тихо пішов» до мене кілька разів зверталися: чи зміг би написати військову пісню? Щоразу чесно відповідав: не готовий, адже багато паралелей із «совєцькою піснею часів Афгану». 

Як рок-музикант я звик через музику та слова розповідати про відчуття, події, що відбулись або відбуваються безпосередньо зі мною.

Потім склалося так, що побував на ротації разом із першим загоном третього полку спецпризначення. Повертаємося до пункту постійної дислокації, шикуємось, оголошують хвилину мовчання у пам’ять про загиблих. Пригадую, коли залунала труба, аж мурашки по шкірі побігли… Все! Саме ця емоція лягла на папір просто з-під пальців.

Про українські пісні, що надихають на перемогу

 

 

Насправді такої музики багато. Але також чимало радіостанцій, телеканалів не беруть її, відмовляючи тим, що «неформат».

Водночас віддам належне Radio ROKS, яке робить все можливе, щоб актуальну українську музику військової тематики слухачі знали, і «Військовому хіт-параду», що виходить на телеканалі М2.

Взагалі, якщо про творчість у воєнний час, вважаю, сльози та страждання потрібно змінювати на музику бойову. Так, щоб коли у пісні йдеться про загибель козака, бійця, лунав і чіткий меседж: «Помстимося!» Щоб захотілося просто зараз встати й наваляти ворогові.

Про рішення стати військовим

Я потрапив туди вперше як артист 24 травня 2015 року. Ми із Сашком Положинським тоді поїхали грати для бійців. Після концертів потроху зав’язувалися знайомства, дружба з хлопцями.

На війні якщо знаходиш друга, то це вже на все життя. Тому що там немає сірих кольорів – тільки біле або чорне. Крок за кроком я зрозумів, що маю бути саме там.

Міг би щось таке гучне розповісти, мовби хтось пробудив у мені ген воїна і приборкати його вже не в змозі (посміхається), але насправді багато чого визначила війна. Коли війна, ти або допомагаєш – щось робиш, або сам стаєш на захист. Свій вибір я зробив.

Щодо того, чому саме ССО, то із спецпризначенням склалося так, як свого часу із музикою – кохання з першого погляду. Пам’ятаю, коли уперше почув гурт Metallica, настільки зачепило й захопило, що захотів займатися лише цим, грати тільки таку музику.

Так із Силами спеціальних операцій. Хоча на той момент їх як окремого роду військ ще не існувало. Побував у третьому полку спецпризначення, познайомився із хлопцями, із його нинішнім командиром «Редутом» і через деякий час зрозумів, що повинен бути серед таких людей.

Музика завжди зі мною, просто займаюся нею трохи по-іншому. Я коли виїжджав на ротацію з медиками Першого добровольчого мобільного шпиталю, – ось це, мабуть, і стало тим переломним моментом. Ну, і потім, захищати країну – це нормально для чоловіка. А якщо не можеш бути на фронті, то треба допомагати всіма доступними методами звідси.

Про те, як війна деформує життя

Я на четвертий день вже хочу повертатися назад – на фронт. Як-то кажуть, приїхав, дітей порахував, жінку побачив – і можна назад. Там якось все справжнє.

На війні змінюються погляди на світ, коло друзів, коло спілкування. Все настільки пов’язане з війною і військовою справою, що свою мирну професію автоматично перемежовуєш військовими моментами.

Все міняється – від гардероба до думок. У мене змінилося геть усе.

Про сприйняття війни на фронті та поза ним

Образ війни «тут» взагалі стирається і знищується. Робиться все для того, щоб про це якнайменше думали. Ми з хлопцями все одно будемо залишатися «на передку» – щоб люди нормально жили, щоб дівки на танці ходили, щоб не чули гуркоту гармат.

Але є невеличке «але». Це не значить, що «тут» треба повністю забувати про те, що відбувається «там».

Треба наголошувати, що саме завдяки тому, що там стоять наші хлопці, ви тут маєте здоровий спокійний сон. Це треба цінувати і шанувати. Натомість раз від разу натикаєшся на якісь випадки, коли водій маршрутки відмовляється везти хлопців у формі або офіціант – обслуговувати в кафе.

Ніхто ж не проти – відпочивайте, веселіться. Але ви маєте пам’ятати і шанувати цих людей, завдяки кому ви це робите. І якщо не допомагати, то хоча б віддавати шану.

Про місцеве населення на окупованих територіях

Там, як і повсюди, є й нормальні люди, а є й такі, до яких не достукатися. В одну з ротацій із ПДМШ (Перший добровольчий мобільний шпиталь – прим. ред.) я на собі відчув, як кидалися місцеві на нас із образами. Є люди адекватні, але є такі, що нічого не чують і не бачать.

Є ті, які не змогли виїхати та сидять, вичікують. А є нормальні люди. Коли нещодавно виходила одна з наших бригад, їм квітами закидали танки. Але більшість… У них навіть обличчя відрізняються, настільки ми стали різними.

Ми вже надивилися на них – тих, які хочуть у Радянський Союз. А були моменти, коли ми приїздили на рок-фестиваль у колишній Червоний Лиман, то місцеві підходили після концерту та плакали, тиснули руки й дякували. Мовляв, хоч хтось приїжджає та розповідає, що там, «на великій землі». Тому що вони перебувають в інформаційній ізоляції та нічого не знають. Рідня повиїжджала за «порєбрік», й інформація йде тільки від них. Зрозуміло, яка інформація.

Проблема ця через те, що там до цього часу немає достатнього доступу до інформації. Немає українського телебачення чи радіо.

Ті, що вважають себе «ідейними», їх вже не повернеш. Їм все до лампочки. Їх треба висилати, треба оцінювати їхні вчинки по закону та відповідно до нього карати чи милувати. Потрібна нова законодавча база для цього, а її, на жаль, немає.

Про бойкоти концертів російських виконавців

Якби в нас було ліцензування виступів, я би забирав ліцензії в таких артистів і забороняв би їм виступати взагалі. Підтримуєш окупанта – все, заборона виступати на законодавчому рівні.

Ну, от мене запросили б виступити в Москві? Ти ж їдеш співати для людей країни, з якою в тебе війна! Яка різниця – приватний чи не приватний концерт? Навіть якщо допустити – а це малоймовірно, – що всі, хто прийшов на концерт, проти окупації та війни, – чому вони не говорять про це вголос, не вимагають від свого уряду завершити війну?

Я навіть заборонив би зараз потяг «Київ-Москва». Серйозно. Я категорично проти.

Я би заборонив будь-яким російським артистам тимчасово їздити сюди. Якщо Андрій Вадимович Макаревич хоче приїхати до нас – хай приїздить у приватному порядку.

Про перемогу над засиллям російської музики

Вихід дуже простий: треба або на законодавчому рівні, або іншими методами, може, і не дуже популярними, приборкати телекомпанії. Вони в нас здебільшого приватні, тож слід уводити якесь регулювання.

Як музикант я розумію, що не квотами єдиними треба жити. Натомість варто прагнути до якіснішого продукту, певних висот – тоді жодних квот не потребуватимемо. Щоб матеріал вийшов добрим, щоб не соромно було казати про те, що це зроблено в Україні.

Якісний продукт автоматично потраплятиме до ефіру. Водночас визнаю, що квоти свою функцію виконали: трохи полегшили ситуацію. Кажу це не як рок-музикант, а як український музикант: вони справді працюють.

Якщо в країні триває війна, а надто інформаційна, треба відстежувати, хто яку позицію має, і ретельно вибирати контент. Це не цензура, а відключення ворожого інформаційного впливу. А про цензуру, насамперед, кричатимуть наші опоненти для того, щоби більше заплутати мозок людям. Їхня мета – збурити хаос усередині нашого суспільства, щоб ми самі себе тут перекусали. «Що? Мені заборонили слухати мою “Арію”!» Ні, не заборонили, слухай скільки хочеш, але з ефіру ми її приберемо.

Про обвинувачення у справі Шеремета

Дякую всім друзям, колегам за підтримку. Я не причетний до вбивства Павла Шеремета і ні в чому не винен, що б не казали люди зверху. Це все брехня! Повна. З першої літери.

Я дякую матері Павла Шеремета за те, що вона не хоче, щоб страждали невинні люди! З повагою до всіх і співчуттям до мами Павла Шеремета.

Андрія Антоненка звинувачують у причетності до вбивства Павла Шеремета. За версією слідства, саме він закладав вибухівку під автомобіль журналіста. Звинувачення у бік музиканта викликали обурення серед частини суспільства. Музиканти, колеги, побратими та друзі Антоненка висловлюють публічну підтримку Андрія, влаштовують публічні акції та концерти, вимагаючи справедливого правосуддя.

Текст: Дмитро Журавель

Матеріал був зібраний із-поміж численних інтерв’ю, виступів, промов та звернень героя публікації.

1 комментарий

Залишити коментар