Понеділок, 27 січня

Навряд чи багато українців зможуть без допомоги Google відповісти на запитання «Хто такий Юрій Лисянський?» Це прикро хоча б тому, що саме такі особистості мають посідати чільне місце в пантеоні нашої слави. Однак не все безнадійно, адже призабуте ім’я Лисянського потроху повертається до нащадків.

Спілкувався із Джорджем Вашингтоном

Поки що повернення відбувається через конкурс морської прози його імені, перевидану книжку його авторства та обіцяний музей у рідному Ніжині. А далі хтозна, може, з часом про цього непересічного чоловіка знімуть і цікаве кіно, зважаючи на захопливу біографію. Єдиного українця, який спілкувався із першим американським президентом Джорджем Вашингтоном, першої людини в Російській імперії, яка понад 200 років тому здійснила навколосвітню подорож (про Крузенштерна буде далі), першого українського мариніста, перекладача, вченого, дослідника, бойового офіцера. 

Краще зрозуміти рід діяльності Юрія Лисянського допоможуть написані ним і нещодавно перевидані мандрівні нотатки «Навколосвітня подорож на шлюпі “Нева” (1803-1806)». Їхній упорядник, письменник-мариніст і перекладач Антон Санченко презентував книгу в пресцентрі ІА «Главком».

Юрій Лисянський

Нащадок старшинського козацького роду, син ніжинського священика Юрій Лисянський пов’язав своє життя з морем у 10 років. У цьому віці батьки, не без сприяння впливово земляка канцлера Безбородька, відправили хлопчину навчатися до Кронштадтського морського кадетського корпусу. Там уже гриз граніт науки його старший брат Ананій. Юрій навчався разом із на три роки старшим русифікованим німцем Іваном Крузенштерном

Вже 15-річним гардемарин Юрій Лисянський брав участь у російсько-шведській війні. Після служив на бойових кораблях російського флоту, а згодом шість років ніс службу добровольцем на британському флоті. Його направили туди разом із Крузенштерном та іншими молодими перспективними офіцерами. У той же час Лисянський здійснив кілька далеких плавань. У США під час аудієнції з Джорджем Вашингтоном йому пропонували службу в американському флоті, але він відмовився. 

Іван Крузенштерн

Після повернення в Росію Юрій Лисянський переклав з англійської книгу шотландця Джона Клерка «Рух флотів». Напередодні якраз визріла ідея експедиції в російську Америку з комерційною метою, Лисянського рекомендували капітаном одного з кораблів. Ідею підтримала недержавна російсько-американська торговельна компанія, яка й виділила гроші. Керівником експедиції призначили лейтенанта Крузенштерна, який на той час уже був у відставці, а його помічником – старшого за званням капітан-лейтенанта Лисянського.

«Лисянський погодився йти під началом молодшого за чином з умовою, що той не втручатиметься у його внутрішні справи на кораблі», – запевнив Антон Санченко.

Випередив Крузенштерна на два тижні

Лисянський придбав у Лондоні за казенний кошт два шлюпи, котрі найменували «Надія» і «Нева». Він став капітаном «Неви», а «Надія» дісталася Крузенштерну. Під час трирічної мандрівки шлюпи то сходилися, то розходилися на просторах океанів. Мандрівка розкрила Лисянського як людину різноманітних здібностей: бойового офіцера, океанографа, картографа, дипломата, комерсанта, поліглота, мариніста.

«На Алясці Лисянський звільнив від індіанців російську фортецю, один із перших описав життя індіанців і алеутів, – розповів Антон Санченко. – Мав в альбомі багато малюнків, склав докладні карти. У книжці два словнички – гавайської і алеутської мов, є дуже ретельний опис імпортних і експортних товарів у кожному порту. На Алясці Лисянський взяв вантаж морського котика, інакше експедиція прогоріла б. По її завершенні вона мала 600-відсотковий прибуток. Про цей важливий комерційний аспект у радянський час намагалися не говорити. Із Крузенштерном вони зустрілися через рік в Макао. Ризикнули перейти в материковий Китай, куди не могли заходити європейські кораблі, бо торгівля відбувалася винятково через португальців. Знайшли там мандарин і продали товар без посередництва португальців».

В Індійському океані між Лисянським і Крузенштерном сталася сварка. На думку Антона Санченка, суперечка капітанів полягала в тому, хто з них першим повернеться до Петербурга. У результаті Юрій Лисянський став першою в Російській імперії людиною, яка на початку ХІХ століття здійснила навколосвітню подорож. Він не заходив у порти, заощаджував воду і випередив Крузенштерна. Лисянський на два тижні раніше прибув до Кронштадта, хоча цей факт у російських джерелах не афішують. Звісно, вся прижиттєва й посмертна слава дісталася керівнику експедиції Івану Крузенштерну. 

Трирічна подорож із комерційною метою відображена в книгах обох капітанів. Щоправда, доля інтелектуальних трудів мандрівників різна. Свою працю Крузенштерн написав на чотири роки раніше, та її одразу ж видали, а в книзі Лисянського не вбачали потреби. Адміралтейство шість разів відмовляло мандрівнику у виданні нотаток казенним коштом, закидаючи йому, зокрема, те, що написані вони «малоросійським стилем, достойним старої баби». До слова, цю мову збережено і в сучасному перевиданні книги, котра має передмову і примітки українською.

Золота шабля від екіпажу «Неви»

«Стиль гарний, зрозумілий, легкий, іронічний, – наголосив Антон Санченко. – Мова, якою писав Лисянський, точно не сучасна російська до Пушкіна. Українською йому теж було б важко писати до Котляревського. Тобто, якщо уявляєте мову Феофана Прокоповича і Григорія Сковороди, то вона десь такого рівня. Очевидно, українська книжна мова такою і була в той час – на основі старослов’янської з великою кількістю українізмів».

Отримавши відмову, Юрій Лисянський продав (разом із братом) ніжинський маєток батька і видав книжку власним коштом. Згодом по примірнику привіз у Ніжин і в Харківський університет. Але книга тиражем понад тисячу примірників продавалася погано. Тож Лисянський поїхав до Лондона, переклав її англійською, і вже там вона мала комерційний успіх. І лише після цього російське адміралтейство частково відшкодувало витрати, повернувши автору 9 тис. рублів.

Юрій Лисянський примітний не тільки професійними якостями, а й людяністю, українською хазяйновитістю. Наприклад, його екіпажу вдалося уникнути цинги, а команді Крузенштерна – ні. Чимало сучасників вказували на турботу Лисянського за свою команду. Наприклад, Крузенштерн поспішав із Гаваїв на Камчатку, а Лисянський ще три дні стояв, скупляв свиней, щоб свіжим м’ясом годувати матросів. За всю експедицію в нього помер лише один чоловік, який упав за борт.

«Лисянського матроси цінували, – зазначив Антон Санченко. – Коли підмочені шкури сушили, а пошкоджені викидали, і був поганий запах на борту – у трюмі і на носі, то він пустив матросів спати в кают-компанію. Це приклад турботи за екіпаж, навіть із порушенням статуту служби на флоті. Після рейсу екіпаж подарував Лисянському золоту шаблю».

Усю ж колекцію зібраних предметів, котрими судно наповнювалося під час подорожі, зокрема, при обміні з аборигенами, Юрій Лисянський віддав у Румянцевський музей. Іменем Лисянського названо острів, відкритий мандрівником в архіпелазі Гавайських островів. Острів не залюднений, там пташиний заповідник.

Конкурс «Мателот» стає традиційним

Перевиданою книжкою й обіцянками ніжинських депутатів облаштувати в будинку, де жили Лисянські, музей, данина пам’яті першому навколосвітньому мандрівнику-українцю не вичерпується. Триває ІІ сезон (2019-2020 роки) конкурсу морської прози ім. Лисянського «Мателот». Цьогорічний конкурс проводиться під егідою Херсонської державної морської академії та присвячений 185-літтю заснування в Херсоні училища торгового мореплавства. Книжку Лисянського видавництво «Темпора» і випустило в світ у рамках цього конкурсу.

За умовами мова творів українська, їхній обсяг від 10 тис. до 50 тис. знаків. Це можуть бути оповідання, нариси, новели, художні репортажі. Щороку конкурс має одну особливу тему, яку достатньо згадати в тексті, але можна зробити її й провідною для твору. Цьогоріч це фраза «Будуть з хлопців люди». Йдеться про цитату з листа Тараса Шевченка, якою він пояснив необхідність вступу до Херсонського училища торгового мореплавства синів троюрідного брата Варфоломія.

Рукописи прийматимуть до 20 квітня 2010 року за адресою matelot@meta.ua. До складу журі входять професійні моряки з різних міст України. Як повідомив один із його членів Антон Санченко, грошова винагорода за перше місце складе 5 тис. грн., за друге – 4 тис., третє місце оцінене в 3 тис. грн. Головне, після оцінювання журі сформує список із 15 творів, які увійдуть у збірку й будуть видані книжкою. Оголошення результатів конкурсу заплановано на 20-24 травня наступного року. 

На підтримку полонених моряків

Про те, що останнім часом українська мариністика суттєво пожвавилася, вказав віцеадмірал, командувач ВМС України у 2014-2016 роках, голова Асоціації ветеранів ВМС України Сергій Гайдук. У пресцентрі «Главкома», крім перевиданих мандрівних нотаток Юрія Лисянського, він загострив увагу і на раніше презентованій книзі Максима Паламарчука «Військово-морська міць та її межі».

А Сергій Шумський, організатор експедиції-2020 «Від варягів у греки: з княжих часів до сучасної морської України», наголосив, що, прочитавши «Військово-морську міць…», кожна людина зможе розбиратися в морських стратегіях, адже книга написана дуже доступною і зрозумілою мовою. Пан Сергій також зупинився на культурних, освітніх, національно-патріотичних, наукових аспектах щорічної експедиції, яка наочно доводить тезу про те, що Україна – морська держава. 

До речі, питання ув’язнених українських моряків не вичерпалося винятково поверненням із «Лефортово» наших хлопців, полонених росіянами у листопаді 2018 року неподалік Керченської протоки при проходженні українських військових суден з Одеси до Маріуполя.

«У полоні знаходяться ветерани і військовослужбовці ВМС України, – нагадав Сергій Гайдук. – У жовтні цього року Володимира Дудку й Олексія Бессарабова засудили до 14 років в’язниці. Вони утримуються за ґратами на території РФ. Раніше були засуджені Дмитро Штибліков та інші військові моряки, які проходили службу в національному флоті. Ми їх підтримуємо і сподіваємося, що вони потраплять у списки на обмін. Частина грошей від реалізації книг (Лисянського і Паламарчука – прим ред.) також піде на підтримку українських полонених моряків». 

Текст: Віктор Цвіліховський

Залишити коментар