Середа, 15 липня

Вже майже шість років у тимчасово окупованому Росією Криму не припиняються переслідування людей за їхні політичні погляди та судові процеси над ними. «Правоохоронці» обшукують домівки проукраїнських кримчан, проводять із ними «бесіди» та допити, незаконно їх затримують, а підконтрольні Кремлю суди – арештовують та ув’язнюють.

За даними Кримськотатарського ресурсного центру, із початку окупації та до сьогодні відомо про 166 політв’язнів і людей, яких переслідують у Криму. Із них – 38 осіб вже засуджені та відбувають «покарання» у російських в’язницях, 19 – отримали випробувальні строки чи інші обмеження, 51 – заарештовані та утримуються в СІЗО Криму та РФ, 17 – нині переслідуються окупаційною владою, а 41 – звільнені за судовими рішеннями внаслідок обмінів чи за закінченням термінів «покарань».

Більшість політв’язнів – представники кримськотатарського народу, яких окупанти здебільшого звинувачують у нібито участі в забороненій та визнаній в Росії терористичною організації «Хізб ут-Тахрір», а також у нібито шпигунстві на користь України, участі в незаконних у РФ збройних формуваннях та публічних закликах до тероризму.

Захист понад 80 незаконно заарештованих і засуджених кримських татар здійснюють кілька десятків адвокатів. Серед них – Ліля Гемеджі та Едем Семедляєв, які розповіли про те, як окупанти тиснуть на захисників та родичів ув’язнених, як відбуваються суди над кримськими татарами, в яких умовах їх утримують та про величезну підтримку кримськотатарського народу.

«Якщо не ми, то хто?»

Розкажіть, як ви почали свою адвокатську діяльність? Які були складнощі?

Е. С.: До окупації в Криму не було такої великої потреби в адвокатах, адже була велика підтримка правозахисників та адвокатів з материкової частини України. Після того як ми опинилися в російській реальності, стало зрозуміло, що конче необхідні адвокати… Але на той час адвокатом у нас був лише Еміль (Курбедінов, один із групи захисників фігурантів «справ Хізб ут-Тахрір», який вивчав російське право й тому зміг оперативно надавати допомогу кримчанам на початку окупації – прим. ред.), і перший час він один працював над всіма справами. У 2016 році я отримав статус юриста, а згодом і Ліля (Гемеджі – прим. ред.), а потім до нас приєдналися її чоловік Рустем Кямілєв, Назім Шейхмамбетов та інші адвокати. Нам доводилось навчатися в прискореному режимі.

2014 рік – це був дуже важкий період. Але ми тоді точно вирішили, що будь-які свої дії ми будемо висвітлювати в соцмережах і вся наша діяльність стане публічною. У цьому ми вбачали певний імунітет, і таку нас з’явилися сторінки у фейсбуці. Спочатку ми публікували свої коментарі лише на них, потім до нас приєдналися небайдужі хлопці, наприклад, Наріман Мемедемінов (блогер, громадянський журналіст, засуджений російським судом до 2,5 років позбавлення волі в колонії-поселенні через нібито публічні заклики до здійснення терористичної діяльності – прим. ред.), який знімав обшуки та суди на телефон, а пізніше з’явилася команда й журналістів-стрімерів. 

Адвокати з Криму Ліля Гемеджі та Едем Семедляєв – про тиск окупантів, суди над кримськими татарами, підтримку рідних та народу

Ми побачили, що такий підхід важливий, оскільки, насамперед, (окупанти – прим. ред.) заблокували українські телеканали, потім почали тиснути на професійних журналістів – відкривали кримінальні справи, як у випадку із журналістом Миколою Семеною (у 2017 році отримав 2,5 роки умовного терміну через свої проукраїнські статті – прим. ред.), проводили обшуки… Ми зрозуміли, що вони повністю блокують інформаційну сторону, тому що бачать у цьому небезпеку та бояться, що інформація вийде за межі Криму.

Над скількома справами ви зараз працюєте?

Л. Г.: На щастя, останнім часом у нас утворилася велика команда адвокатів, і вони суттєво знизили наше навантаження. Зараз я веду три кейси: справу стосовно координатора «Кримської солідарності» Сервера Мустафаєва, наймолодшого кримськотатарського політв’язня Ескендера Абдулганієва та Руслана Сулейманова, якого затримали у складі найбільшої групи – другої сімферопольської – у березні 2019 року. 

Е. С.: В активній фазі в мене нині три справи: дві у Південному окружному військовому суді у Ростові-на-Дону та одна на попередньому слуханні. Але лише цими справами наша робота не обмежується, тому що ми також супроводжуємо всіх хлопців, які вже засуджені, проводимо моніторинг стану їхнього здоров’я та порушення їхніх прав. Якщо є необхідність, хтось із адвокатів обов’язково виїжджає до колоній.

От, наприклад, нещодавно, ми зустрічали наших хлопців Рустема Ваітова та Нурі Прімова (перші татари, засуджені окупаційною владою – прим. ред.), які «відсиділи» п’ять років… Добре, що вони вийшли живими, не скажу, що здоровими, тому що здоров’я у них підірване, і вони нині проходять обстеження в Криму. А 1 квітня повинен вийти на свободу ще один фігурант цієї ж справи Ферат Сайтфуллаєв. Тому роботи в нас вистачає.

А яка загальна кількість адвокатів, які працюють над справами кримських татар?

Е. С.: Це понад 20 людей. Наприклад, в останній группі – другій сімферопольській – заарештовано 25 кримських татар, відповідно, і 25 адвокатів працюють над справою. Незважаючи на дуже невелике фінансування, вони працюють на повну силу та не побоялися увійти в таку справу, де співробітники ФСБ намагаються у певний спосіб на захисників впливати. Це не лише кримські адвокати, це й адвокати з Ростова-на-Дону, Москви, тобто вони постійно прилітають на півострів на слідчі дії, незважаючи на те, що якісь дуже високі гонорари відсутні.

А на цих адвокатів чинять якийсь тиск?

Е. С.: Прямого тиску, напевно, немає. Десь через натяки, десь через ще якісь методи, але кожен із них все одно розуміє, що стосовно нього «поставлять галочку». І, якщо не сьогодні, то пізніше обов’язково будуть якісь наслідки.

Чи не боїтеся ви переслідувань із боку окупаційної влади?

Е. С.: Я вважаю, якщо хтось і боїться, то вже давно виїхав (із Криму – прим. ред.), чи взагалі не займається такою правозахисною та адвокатською діяльністю. А якщо ми вже взяли на себе таку відповідальність – бути адвокатами, бути захисниками, то ми цим і займатимемося. Звісно, сказати, що страху немає, я не можу. Він є, але, незважаючи на це, ми робимо свою справу, тому що головний наш принцип – «Якщо не ми, то хто?»

Але якщо окупанти можуть затримувати та арештовувати всіх, чия думка їх не влаштовує, чому вони не можуть зробити цього з адвокатами?

Л. Г.: Вони якраз можуть зробити це й із адвокатами. Такі спроби відбуваються постійно. Питання в тому, що почесніше: потрапити під переслідування через свою адвокатську діяльність, стоячи на стражі та захисті своїх співвітчизників, чи отримати підкинуті наркотики?

Адвокати з Криму Ліля Гемеджі та Едем Семедляєв – про тиск окупантів, суди над кримськими татарами, підтримку рідних та народу

Що ви думаєте з приводу систематичних затримань кримських татар російськими прикордонниками на адмінмежі з Кримом? Зокрема, нещодавно кримськотатарську активістку Гульсум Алієву протягом дня затримували одразу кілька разів, коли вона намагалася потрапити на материкову Україну.

Е. С.: Ми вважаємо, що затримання Гульсум Алієвої – це халатність працівників ФСБ. Це робиться спеціально для того, щоб людина постійно пам’ятала, що вона не така, як усі. Як нам пояснили поліцейські, які її забирали з адмінкордону до відділку, Гульсум просто не була знята з розшуку (Алієва з 2018 року перебувала у розшуку за збудження ненависті та ворожнечі, однак пізніше справа проти неї була припинена – прим. ред.), а за їхніми інструкціями вони спочатку мають її затримати, потім знайти ініціатора розшуку – ФСБ. Після затримання вони повідомили про це черговому ФСБ, який приїхав та в усній формі повідомив їм, що до Алієвої питань більше немає, тому можна її відпустити. Нам дозволили їхати. Але коли вона повторно поїхала на адмінкордон, її знову там затримали, знову допитували й так і не дали можливості виїхати на материкову частину України.

Л. Г.: Це незаконне обмеження її пересування. Я думаю, що стосовно неї це робили свідомо, щоб, передусім, чинити психологічний тиск, адже після арешту її батька (фігурант ялтинської групи «справи Хізб ут-Тахрір» Муслім Алієв – прим. ред.) Гульсум була дуже активною і у «Кримській солідарності», і загалом у суспільному житті Криму. А це якраз один із способів для того, щоб тиснути на неї та знизити її активність.

А як проходять через адмінкордон адвокати? Із такими самими труднощами?

Л. Г.: «Стандартно» ми проходимо. І цього разу по дорозі в Київ Едема знову тримали там. Нам сказали, що час вже звикнути, що нас постійно затримують, та возити із собою стільці, щоб не стояти.

Ця процедура вже стала стандартною для багатьох правозахисників. Трапляється, що нас уводять до спеціальних приміщень, де проводять «бесіду», намагаються взяти техніку на огляд, ставлять абсолютно не пов’язані з перетином адмінкордону запитання.

Напевне, постійний перетин вже створив у нас певний імунітет до таких ситуацій.

Е. С.: Дійсно, у будь-якій подорожі ми завчасно плануємо зайві годину-дві на такий-от захід на адмінкордоні. 

Постійні поїздки то до Ростова-на-Дону, де проходить частина судових засідань у справах кримських татар, то до Києва для зустрічі з українськими правозахисниками та представниками влади потребують постійних витрат. Звідки ви берете такі кошти?

Л. Г.: Це дійсно величезні витрати… Але тут у нас багато помічників. Передусім, це люди, які дають певні кошти на допомогу сім’ям політв’язнів, зокрема й на поїздки. Я знаю навіть випадки, коли пенсіонери, які отримують певні надбавки, віддають їх на допомогу політв’язням.

«Сьогодні будь-який кримський татарин і житель Криму не відчуває себе у безпеці»

Чому для переслідувань окупанти найчастіше обирають нібито участь у «Хізб ут-Тахрір»?

Л. Г: По-перше, ця практика вже дуже добре відпрацьована в Росії: у Татарстані, Башкортостані… І в принципі вони не бачили проблем, щоб відпрацювати її в Криму. Але тут вони стикнулися з таким феноменом з боку нашого народу, коли незалежно від того, чи ти є прихильником «Хізб ут-Тахрір», чи ні, увесь народ об’єднався задля твоєї підтримки та проти такого несправедливого переслідування.

Е. С.: Ну і ще банально: стаття за наркотики – це не підслідність ФСБ, це (підслідність – прим. ред.) МВД, а ФСБ хоче й собі «зірочки», грамоти й надбавки за справи по тероризму… От ми раніше завжди дивувалися, чому слідча група, де, наприклад, троє підслідних, складається з 15 осіб. Навіщо? Адже там працює лише один слідчий. Потім ми дізналися, що, виявляється, якщо вони займаються такими справами, то у них рік роботи йде за півтора та виплачуються надбавки.

Адвокати з Криму Ліля Гемеджі та Едем Семедляєв – про тиск окупантів, суди над кримськими татарами, підтримку рідних та народу

Тому обшуки в Криму більше схожі на контртерористичні операції. Знаючи, що в будинку живе багатодітна родина, та розуміючи на досвіді, що ще в жодному будинку не знаходили ні зброї, ні вибухівки, вони все одно приїздять у великій кількості та в повному екіпіруванні з автоматами й пістолетами… 

Силовики дуже жорстко поводяться під час обшуків?

Е. С.: Так! Були випадки, коли людина, яка в будинку, каже їм, що зараз відчинить двері, а вони: «Ні, відійдіть від дверей – ми ламаємо!»

Такі події дають відбиток на все життя. Свого часу з такими відбитками ходили наші бабусі та дідусі, коли їх депортували… Адже твоя оселя – це те місце, де людина повинна почуватися у безпеці. Але сьогодні будь-який кримський татарин і житель Криму не відчуває себе у безпеці, розуміючи, що в будь-який ранок до нього в будинок можуть так само вломитися, покласти на підлогу, закувати у кайдани і він більше нічого не зможе довести. 

Л. Г: Насамперед, такі дії – це психологічний шок для родини, в якої проводять обшук.

Чи були такі випадки, коли «правоохоронці» підкидали речові докази?

Е. С.: Ми знаємо про багато таких випадків, коли дійсно підкидають заборонені книги та журнали. Я думаю, що в багатьох родинах вже по три рази зробили прибирання й будь-яку більш-менш підозрілу книжку прибрали, щоб не провокувати. Тому в них (силовиків – прим. ред.) черговий набір – дві книжки, один журнал і все… Хоча потім у протоколах обшуку люди пишуть, що їм ці речі підкинули, це все одно використовують як докази провини. Загрожує це тим, що сьогодні ми говоримо про книги, а завтра це можуть бути пістолети, автомати, вибухівка…

Про умови утримання в СІЗО та колоніях: «Ці тортурні умови й здорову людину зроблять хворою»

Окупанти систематично проводять незаконні етапування ув’язнених кримчан. Лише за 2019 рік зафіксовано 96 таких випадків, 86 з яких – щодо кримських татар. Як на такі дії реагують захисники?

Е. С.: За міжнародним законодавством, хлопців повинні утримувати на території окупованого Криму. Крім того, у нас (у Криму – прим. ред.) є один СІЗО у Сімферополі та колонії всіх типів: і суворого режиму, і загального, і колонії-поселення, але, як завжди, посилаючись на обмежену кількість місць, їх відправляють на територію РФ.

Чи ставиться адміністрація СІЗО чи колоній до кримських татар упереджено?

Л. Г.: Умови утримання практично однакові для всіх. Так, є в деяких СІЗО камери більш «комфортабельні», але упередженого ставлення як такого немає. Однак є така практика, коли адміністрація закладу отримує сигнал, що на певну людину необхідно вчинити тиск, щоб вона «зламалася», щоб дотримувалася необхідної їм позиції. Тоді таку людину дійсно відправляють в умови, які набагато гірші, якщо порівнювати з тими, в яких утримують інших ув’язнених.

Адвокати з Криму Ліля Гемеджі та Едем Семедляєв – про тиск окупантів, суди над кримськими татарами, підтримку рідних та народу

Це може бути сира напівпідвальна камера з пліснявою на стінах, може бути камера, яка за квадратурою дуже маленька, може бути одиночне приміщення чи приміщення на двох, однак людину все одно утримуватимуть там одну. Звісно, психологічно дуже важко перебувати тривалий час в обмеженому просторі, де в тебе немає ні телевізора, ні жодного спілкування, і ти увесь день можеш роздивлятися стіни. 

(Раніше адвокати та рідні кримських татар, яких утримують в СІЗО та колоніях у Криму й РФ, повідомляли, що їх могли помістити у камеру без матраців, у камеру з дуже маленьким віконцем чи з вікном, яке не зачиняється, у камеру з туалетом, через маленькі розміри якого можливо «справляти потребу» лише стоячи, у камеру з людьми, хворими на туберкульоз чи інші заразні хвороби – прим. ред.)

А яке харчування в них?

Л. Г.: Наприклад, у ростовському СІЗО дають свинину, вживання якої протипоказане нам за релігіозними принципами. Тоді була прокурорська перевірка – прокурор сказав: «За вашою релігією, ви можете їсти свинину». Дійсно, такий пункт в ісламі є, але до нього можна звернутися лише в тому разі, коли людина перебуває на межі життя та смерті, хоча й тоді вона може з’їсти лише маленький шматочок свинини, щоб не померти. Тому це цілком різні поняття. Але прокурор сказав, що все нормально, та жодних інших рішень зі свининою не буде.

А насправді та їжа, яку дають у слідчих ізоляторах, малопридатна для вживання. Здебільшого це картопля чи занадто солона риба, і все це дуже жахливої якості. А якщо це макарони, то це, як описують хлопці, шматок тіста, що злипся. 

А у СІЗО не перешкоджають здійсненню щоденних молитв кримськими татарами?

Л. Г.: Були випадки, коли намагалися обмежити їх через те, що вони нібито порушують режим СІЗО, оскільки перша молитва починається раніше встановленого часу підйому. У такий спосіб намагалися шантажувати, щоб отримати необхідну поведінку ув’язненого чи якісь інші показання.

Правозахисники часто повідомляють про ненадання медичної допомоги фігурантам «справ Хізб ут-Тахрір» та іншим кримчанам. Як взагалі ув’язнені можуть домогтися отримання допомоги лікаря в СІЗО та колоніях? 

Л. Г.: Це дуже важке питання. Починається все з того, що сам ув’язнений скеровує заяву про це до адміністрації закладу. Зазвичай це має формальний характер, тому що на них ніхто не реагує. Умовно кажучи, приходять – мажуть лоба зеленкою, та на цьому вся медична допомога закінчується. Тоді починає діяти адвокат – він скеровує свої заяви та скарги: до медчастини СІЗО, до слідчого ізолятора, до Управління Федеральної служби виконання покарань Росії, уповноваженому з прав людини та в прокуратуру. І під час отримання відповідей звідти відбувається налагодження стратегії, за якою захист реагуватиме на ситуацію далі. Наприклад, у випадку з Джемілем Гафаровим (тяжкохворий фігурант другої сімферопольської групи «справи Хізб ут-Тахрір» – прим. ред.) був поданий адміністративний позов, і вже після цього справа почала рухатися – його почали вивозити на обстеження до лікарні. До цього часу все обмежувалося тим, що до нього заходив лікар і давав якусь відписку. Хоча Гафаров тяжкохворий, у нього цілий «букет» захворювань, які перешкоджають перебуванню у СІЗО. «Завдяки» цим лікарям, він там продовжує залишатися, через те що вони йому не лише не надають допомогу, а й не надають належного медичного висновку.

Е. С.: У моїй практиці був страшний випадок, пов’язаний із цим. Це сталося з фігурантом справи «стариків-розбійників», як ми їх називаємо, Бекіром Дегерменджі. Так-от, йому викликали «швидку» та госпіталізували, лише коли настав майже кінець – він майже перестав дихати та втратив свідомість. У реанімації лікар сказав, що рахунок йшов на хвилини, якби ще трішки згаяли час, то вже повернути його до життя не змогли б. Ми, звісно, розцінюємо такі дії як тортури. Адже в такій критичній ситуації людина не може достукатися ні до кого, не можуть і його захисники, і родичі… Це розраховано на те, щоб людина здалася, погодилась на співпрацю зі слідством, визнала все, чого навіть не вчиняла, просто для того, щоб їй надали якусь медичну допомогу.

Адвокати з Криму Ліля Гемеджі та Едем Семедляєв – про тиск окупантів, суди над кримськими татарами, підтримку рідних та народу

Л. Г.: Складно залишатися здоровим у тих умовах. Наприклад, якщо у людини проблеми із зором, а воно постійно перебуває в напівтемному приміщенні та може сфокусувати погляд лише на ближніх предметах, то зір значно погіршується. Якщо в камері сирість і пліснява, то в людини стають важчими захворювання дихальних органів та шляхів, хвороби хребта та інші. І ці тортурні умови і здорову людину зроблять хворою, а тій людині, в якої вже були якісь передумови чи захворювання, звісно, стає набагато гірше.

Як проходять суди над кримськими татарами?

Л. Г.: Коли я приїжджаю на суди до Ростова-на-Дону, то щоразу бачу якісь нові обличчя. Люди приїздять з усього Криму, долають 10-12 годин шляху, щоб показати свою підтримку і просто послухати процес. Адже в них зазвичай немає можливості поговорити (з обвинуваченими чи підозрюваними – прим. ред.) чи подати якісь знаки – це одразу попереджується конвоєм… Єдине, що ти можеш, – це помахати їм та подивитися на них.

Е. С.: Люди приїздять, хоча розуміють, що їх можуть просто не впустити до будівлі суду, притому, що зима й на вулиці дуже холодно. Люди все одно їдуть, тому що вони розуміють, що сьогодні судять цих хлопців, а завтра може настати їхня черга.

А чи траплялося таке, що суд навмисно виділяв найменшу залу для розгляду справ кримських татар?

Л. Г.: Раніше була практика, коли давали залу меншу, але адвокати одразу подавали додаткові клопотання про те, щоб вивели трансляцію засідання в коридор суду, щоби змінили залу. Тому останнім часом ми помітили, що судді все ж таки намагаються надати таку залу, що могла б вмістити всіх охочих. Адже, окрім клопотань адвокатів, була така практика, що в разі надання маленької зали, люди, які приїхали на суд, починали розходитися по інших залах і відвідувати інші процеси, показуючи свою підтримку всім іншим. Напевне, це ще один фактор, який позначився на тому, що нам стали давати більші зали.

Здебільшого під час засідань забороняється відео -та фотозйомка?

Л. Г.: Відеофіксацію процесу практично завжди забороняли, а тепер забороняють навіть фото – дають лише кілька хвилин у перерві… Я як адвокатка можу вести аудіозапис без дозволу суду, але коли я спробувала записати виступ свого підзахисного Сервера Мустафаєва, а також Сейрана Салієва, вони (суд – прим. ред.) зрозуміли, що ми це опублікуємо. Тоді прибіг начальник конвою і почав говорити мені про якісь інструкції, причому свої внутрішні, які мене не стосуються. Потім він став переді мною і, не використовуючи руки, але фізично намагався меня відштовхнути, щоб я не записала аудіо. Адже це велика проблема для них – висвітлення цих процесів.

Е. С.: Крім того, наприклад, у справі другої бахчисарайської групи (нині розглядається в суді в російському Ростові-на-Дону – прим. ред.) суд вирішив змінити графік роботи, призначивши нам практично кожного дня судові засідання. Із цього приводу ми готуємо скаргу голові суду про те, що вісьмом адвокатам всю іншу роботу таким чином фактично блокують – це одне. І друге – це тортури, коли хлопців будуть п’ять днів на тиждень возити в суди, вони практично завжди будуть голодні. Їх можуть вивести з камер о шостій чи сьомій ранку, привозять їх до суду близько 10:00, тобто весь цей час вони перебувають у непристосованих для довготривалого очікування приміщеннях.

У разі якщо суд закінчився о 18:00, то вони до камери потрапляють у найкращому разі о 23:00. Тобто в них немає можливості підготуватися до засідання, щось поїсти, немає прогулянки та бані, цих елементарних речей, які й так там дуже обмежені, хлопців позбавляють. Також обмежують і адвокатів, адже потрібна підготовка до процесу, підготовка певних процесуальних документів, вивчення матеріалів справи та інші. Цього всього нас позбавляють, незважаючи на те, що в кожного адвоката ще як мінімум три-чотири процеси по іншим кримінальним справам.

Л. Г.: Крім того, їм дають із собою до суду сухий пайок, але, по-перше, там дуже маленькі порції – по 100-150 г, до того ж вони переважно бувають неїстівними. Ми особисто бачили печиво з пліснявою. Або ж це каша зі свинячими шкурками. 

Про постійну підтримку сім’ї та кримськотатарського народу

У вас, Лілю, четверо дітей, а у вас, Едеме, п’ятеро. Вам, напевне, дуже важко постійно перебувати далеко в роз’їздах? 

Л. Г: Так! Це дуже важко! Діти постійно сумують і кажуть: «Не йди, ми вже сумуємо», особливо молодша донька… На жаль, зменшити кількість поїздок на суди і залишити без підтримки хлопців у нас не виходить. 

Я завжди намагаюся приготувати їм щось смачненьке, зазвичай у мене це виходить чи рано-вранці, чи пізно ввечері. Старші діти в мене вже дорослі, і в нас, якщо можна так сказати, відбувається виховання старшими дітьми молодших, крім того, долучаються наші бабусі, які сидять із молодшими, допомагають їм з уроками та беруть активну участь у вихованні наших дітей – це для нас велика підмога.

Адвокати з Криму Ліля Гемеджі та Едем Семедляєв – про тиск окупантів, суди над кримськими татарами, підтримку рідних та народу

У наших родинах всі розуміють, що на сьогодні ми займаємося допомогою, а від того, наскільки ми її якісно надамо, наскільки ми будемо брати участь у цих процесах, залежать долі багатьох людей. Тут питання навіть не лише в наданні юридичної допомоги – нам вже можна надати кваліфікації психологів, тому що ці родини потребують підтримки, а ми намагаємося надати їм, насамперед, саме психологічну підтримку. Адже у справах, які завчасно мають винесені вироки, з юридичної точки зору ми можемо лише показати їхню неспроможність, але, на превеликий жаль, ми ніяк не впливаємо на рішення, які ухвалить суд.

Багато хто з хлопців, на початку судових засідань, коли запитують, чи були вони раніше судимі, відповідають: «Так, ми були судимі у 1944 році». Тобто по факту ти засуджений був ще до свого народження. І це позиція, яку багато хто з нас розуміє. Тепер всі намагаються консолідуватися для того, щоб допомогти цим хлопцям.

Нещодавно в мене був такий випадок: подруги наліпили мені пельменів й заморозили в моєму холодильнику, щоб у моїх дітей завжди була готова їжа, і щоб я, повернувшись із роботи, могла швидко приготувати їм вечерю. Це один зі способів підтримки нашого народу, яка постійно проявляється у таких дрібницях, і це дорогого варте.

Е. С.: Моя дружина також повністю залучена до цих процесів. Вона теж юристка, нині працює вдома й допомагає у багатьох питаннях. Останнім часом діти вже почали також розуміти. Якщо у перший рік роботи це були мало не істерики, то сьогодні вони розуміють, що якщо тато не поїде, то не буде надана допомога. Вони постійно запитують, як там хлопці, які сидять, як їхні діти. 

Родичі також розуміють це все, тому багато хто з них намагається приділити увагу й моїм дітям. Наприклад, якщо мій брат веде своїх дітей у парк, то обов’язково й моїх візьме. Адже ми маємо розуміти, що наші діти бачать нас хоча б вечорами, а діти політв’язнів не бачать їх взагалі.

Розмовляла Ніна Тарасенко

Фото надані героями інтерв’ю

Залишити коментар