Субота, 19 вересня

Рік тому Володимир Зеленський здобув перемогу на президентських виборах, майже втричі обігнавши свого опонента за кількістю голосів. У команді глави держави переконані: перша річниця роботи Зеленського має чимало здобутків. Політичні експерти зауважують: усе далеко не так добре.

Володимир Зеленський: «Ми не відступимо і не здамося»

«Рік тому ви дали мені шанс змінити країну на краще. Цей рік не був легким. Були успіхи і помилки, перемоги й проблеми. Були небачені виклики і, на жаль, трагедії. Але я не змінив би свого рішення. Сьогодні я відчуваю вашу довіру й підтримку, і кожного дня це додає мені сил. Нам багато вдалося разом. Але це – лише початок. Ми не відступимо і не здамося».

Віталій Бала, директор Агентства моделювання ситуацій: «Склалося враження, що Зеленському нецікаво працювати»

«21 квітня минулого року відбувся другий тур президентських виборів, на яких переміг Володимир Зеленський. За Зеленського у другому турі проголосували 13,5 млн виборців, 73,22 % від тих, хто взяв участь у голосуванні. Зеленський і його команда з самого початку дуже часто аргументували будь-які свої рішення і дії, іноді сумнівного характеру та відповідності закону, підтримкою 73 % виборців.

Насправді кількість виборців, які підтримали Зеленського, не є настільки численною, як виглядають 73 %. Янукович на виборах 2010 року отримав підтримку 48,95 %, що склало 12 млн 481 тис. виборців. За Ющенко проголосували у 2004 році 51,99 % – 15 млн 111 тис. виборців. Тому, на мою думку, потрібно було не продовжувати “вести” виборчу кампанію, яка і досі не припинилась, а займатися реальною роботою.

Я, не буду писати загалом про негативи і позитиви у роботі Зеленського за рік на посаді президента, щоб зрозуміти ефективність, результативність і відповідність Зеленського. За Конституцією, президент України безпосередньо відповідає за безпеку і зовнішню політику, він навіть пропонує у Кабмін міністра оборони і міністра закордонних справ.

Питання безпеки для Зеленського полягають у мирі на Донбасі, який він обіцяв під час виборчої кампанії. У мирі, який нічого спільного не має з відстоюванням національних інтересів, суверенітету і територіальної цілісності України. На зовнішній арені у нас тільки проблеми і скандали. Чого тільки варта процедура імпічменту президента, яка була ініційована у США “завдяки” Зеленському.

У підсумку склалося враження, що Зеленському нецікаво працювати, саме працювати, на посаді президента, тому він і делегував сумнівним людям з точки зору професіоналізму, порядності та патріотизму свої повноваження у сферах безпеки і зовнішньої політики. І загалом кадрова політика президента Зеленського, напевно, є найгіршою серед усіх президентів, починаючи з 1991 року».

Політтехнолог Олексій Голобуцький: «Україна повертається в статус об’єкта»

«Найголовніший результат – Україна втратила суб’єктність, котру заробляла п’ять довгих років і за котру заплачено кров’ю майданівців і бійців. Це те, що виправляти доведеться найдовше, може, десятиліття, навіть якщо парад невігластва прикриється вже завтра зранку і вся владна команда повернеться на естраду.

Усе решта (зростання держборгу, межа дефолту, провал із пандемією, знищення бізнесів, наступ на права й свободи громадян, делегітимізація законотворчого процесу, втрата територій через “розвод”, явний реванш прокремлівських сил…) – вже похідне від некомпетентності і неосвіченості, від дій в інтересах третіх осіб, від жорсткого тиску з боку Кремля. Але основний продукт річних зусиль – саме повернення України в статус об’єкта».

Євген Магда, директор Інституту світової політики: «Ми отримали аматорсько-президентську республіку з ухилом у коронавірусну монархію»

«Володимир Зеленський працює президентом лише 11 місяців, тому певний часовий лаг ще має. Але за головними напрямами підсумки можна підвести вже сьогодні:

– Війна на Донбасі – триває, кількість загиблих та поранених українських військовослужбовців виросла порівняно з попереднім роком, відведення сил на трьох ділянках не стало панацеєю.

– Обмін полоненими – кожен із трьох обмінів був мутним. У вересні 2019 року дозволили включити до обміну наших моряків, яких мали звільнити за рішенням Гаазького трибуналу з морського права, у квітні 2020 року в Україну з ОРДЛО забрали кількох кримінальних злочинців.

– Переговори у Мінську – офіційна згода на формулу Штайнмаєра та танці Єрмака – Козака навколо консультативної ради при ТКГ за рецептом Кремля, проти якої виступили Франція та Німеччина.

– Боротьба з корупцією – помітні успіхи відсутні, директор НАБУ Артем Ситник, попри протокол про корупцію, і надалі очолює відомство. Скандал із братами Єрмаками намагаються спустити на гальмах.

– Обороноздатність – досі не профінансовано Державне оборонне замовлення, проблеми з харчуванням ЗСУ.

– Державне управління – уряд Гончарука розтринькав економічне зростання, продемонстрував відсутність стратегії розвитку економіки, новий прем’єр почав із заяви про доцільність постачання води до Криму. Урядовці не обходяться без мантри “за дорученням президента”. Міністри фінансів та охорони здоров’я в умовах пандемії працювали на посадах менше місяця.

– Пандемія коронавірусу примусила Зеленського звернутися по допомогу до великого бізнесу, які його представники отримають преференції – скоро побачимо.

– Деолігархізація – ні,не чули.

– Судова реформа – значною мірою забракована Конституційним судом.

– Професіонали у владі – Олександр Данилюк, Андрій Богдан, Руслан Рябошапка, які мали досвід державної служби, у ЗеКоманді не затрималися. З різних причин. “Тимчасовий” міністр внутрішніх справ Арсен Аваков надійно закріпився у владі, його стаж роботи в уряді більший за сукупний стаж інших членів Кабміну.

– СБУ очолює кум президента Іван Баканов, якому довелося присвоїти звання лейтенанта.

– Економіка України розпочала падіння у січні 2020 року, ще до початку пандемії коронавірусу. На жаль, розміри падіння цього року будуть значними, думаю, більше за 8 %, про які заявив МВФ.

– “Справа Антоненка – Кузьменко – Дугарь” “освячена” Зеленським, Аваковим та Рябошапкою, вони за ґратами під час слідства, Тетяна Чорновол отримала цілодобовий домашній арешт.

– Фракція “Слуга Народу” має більшість у всіх профільних комітетах Верховної Ради, але дедалі частіше гальмує. Показовий приклад: закон про створення ринку земель сільськогосподарського призначення – одна з небагатьох обіцянок Зеленського – не був би ухвалений без “Європейської Солідарності” та “Голосу”.

– Зниження тарифів на послуги ЖКГ – імітація та погана комунікація.

– Відносини з Росією – позиція офіційного Києва “Чєго ізволітє”, без реакції на нахабні випади Кремля. Проросійські сили в Україні почуваються впевнено. Неймовірно мутний вояж до Оману.

– Відносини зі США – скандал через розмову Трампа із Зеленським. Чинний президент США переживав процедуру імпічменту, що двосторонні відносини не озонує.

– Відносини з ЄС та НАТО – впевнений, лише закріплення курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію в Конституції України на початку 2019 року не дозволило владі забути про ці напрями зовнішньої політики.

– Комунікація із суспільством – 12-годинний марафон із журналістами як щеплення від незручних питань та відеоплацебо Зеленського під час пандемії. Юлія Мендель продукує скандали.

– Дії під час пандемії коронавірусу – присвоєння преЗЕдентом заслуг у постачанні захисних масок та костюмів, створення штабу з боротьби з коронавірусом в ОПУ, бо Зеленський хотів все контролювати, вже згадана вище мобілізація великого бізнесу, яка нагадує феодалізацію.

В сухому залишку: ми отримали аматорсько-президентську республіку з ухилом у коронавірусну монархію». 

Денис Рибачок, політичний експерт, аналітик всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України»: «Бути проросійським в Україні стало простіше, ніж проукраїнським»

«Основна претензія до Зеленського полягає в тому, що лише за рік він суттєво посилив вплив Росії та її агентів в Україні. Проросійські партії почуваються чудово, їхні лідери регулярно їздять в Москву і цього вже не приховують.

Проросійські медіа в шоколаді. Якщо раніше було два-три телеканали, то зараз ще більше. Кількість проросійських “експертів”, “журналістів” і “блогерів” регулярно зростає. На Донбасі Росія диктує свої правила, і Зеленський їх приймає. Беркут і Цемах в Москві. Українські війська відходять там, де хоче Росія. Послаблюється міжнародний тиск на РФ.

При цьому Зеленський регулярно воює з волонтерами і патріотами, звинувачує їх у заполітизованості та несправжності. Влада шукає винних серед учасників Революції гідності, але не шукає їх серед тих, хто спровокував війну. Проросійські чиновники епохи Януковича повертаються до роботи.

Українізація культурного простору не на порядку денному. Одним словом, бути проросійським в Україні за Зеленського стало значно простіше, а бути проукраїнським в Україні – дедалі складніше».

Політична експертка Олеся Яхно: «Президент не розуміє масштабу відповідальності та наслідків можливих помилок»

«Рік для будь-якої влади – достатній термін, щоб не списувати можливі негативи на своїх попередників та оцінити у чистому вигляді тих, хто прийшов їм на заміну. Володимиру Зеленському нині не позаздриш. Хоча це було зрозуміло ще рік тому, що розчарування – неминуче, це лише питання часу. Падіння рейтингу почалося і буде продовжуватися, здебільшого – прогнозовано.

По-перше, велика частина передвиборчих обіцянок була апріорі нездійсненною. Особливо тих обіцянок, до яких застосовувалося слово “швидко”: швидко закінчити війну, посадити корупціонерів та закінчити епоху бідності прямо з 21 квітня 2019 року (другого туру виборів). Від самого початку це була або свідома брехня, або ілюзія.

По-друге, допущено багато помилок рукотворного характеру. Піар замість професіоналізму (звідси – запізнення у реагуванні на проблеми), призначення на окремі, але значущі напрямки людей із навколокварталівського оточення, котрі не розуміють специфіки галузі (той самий Сергій Сивохо, скажімо). Посилення впливу олігархів на рішення влади. Часткове розмивання внутрішньополітичної позиції (у всякому разі в інформаційному просторі). І можна продовжувати список далі.

Але справа навіть не в цьому – не в об’єктивних факторах та конкретних помилках влади. Найбільша проблема президента Зеленського полягає в тому, що він не діє як президент, котрий розуміє, у чому функція глави будь-якої держави. Він не набуває політичної ваги і навіть не демонструє, що прагне вчитися. А отже – і не розуміє масштабу відповідальності та наслідків можливих помилок для всієї країни. Це все дуже відчувається навіть по тому, як Зеленський іноді поєднує серйозне та комічне, що неприпустимо: це не кіно, а реалії, а він цього навіть не відчуває. Або коли стратегічні теми опускаються до рівня поточного політичного процесу. 

Ну і далі. Підсумків перших 100 днів не було. Повноцінної конференції на годину-дві, де було б чітко викладена позиція по найважливішим питанням внутрішньої та зовнішньої політики як не було, так і немає (замість цього крайнощі – або 5-10-хвилинні брифінги, або ледве не цілодобовий марафон як технологія, де повторювались одні й ті ж самі запитання, на які через формат неможливо було отримати ґрунтовну відповідь). Чітких задач, котрі б задавали єдиний напрямок роботі різних відомств, як не було, так і немає. Єдиної позиції влади з найважливіших подій (наприклад, по темі Майдану) – немає, а іноді ця позиція взагалі прямо протилежна (і така розрізненість не може продовжуватися нескінченно).

У підсумку, якщо якісь законодавчі ініціативи і правильні, вони губляться і не розуміються, тому що незрозуміло, в який довгостроковий підхід і під які довготермінові цілі ці ініціативи у підсумку. У цьому сенсі падіння економіки, розмиття зовнішньополітичних позицій, повернення впливу олігархів, тіньові переговори з Росією – це все наслідки відсутності розуміння масштабу процесів та світогляду.

І якщо це розуміння не з’явиться, а за ним – і чіткі зрозумілі цілі та задачі для держави, а не перегляд попередніх п’яти років, то тоді єдиною стратегією Зеленського як президента стане його особистісна стратегія – вижити / втриматися. Україна в поточних умовах не може собі цього дозволити. Україна повинна розвиватися та посилювати стікійсть держави».

Текст: Степан Коза

Залишити коментар