Субота, 6 червня

Їх називають посередниками між світом тих, хто чує, і тих, хто не чує. Вони роблять доступнішими різні сфери життя – від судів до мистецьких заходів. Попри таку важливу та потрібну роботу, перекладачів жестової мови в Україні – не більше кількохсот. 20 травня в Україні відзначають День перекладача жестової мови. Спільно з інклюзивним мистецьким проєктом «Почути» поспілкувалися з перекладачкою жестової мови Наталією Кравцовою. Про вивчення жестової мови, як відбувається переклад і про свою професію у розмові для Opinion розповіла Наталія Кравцова.

Як ти вивчила жестову мову та прийшла у професію?

Я народилася в сім’ї людей з порушеннями слуху, але не володіла жестовою мовою на високому рівні. Часто в таких сім’ях батьки просять, щоб діти виступали в ролі перекладачів. Мої мене не дуже цим вантажили. Дорослі питання батьки вирішували за допомогою дорослих перекладачів. У мене була функція перекладати батькам щось просте. Наприклад, це були якісь фрази з улюблених фільмів мами. Коли до батьків приїжджали друзі, я стежила за їхнім спілкуванням. Потім у мами запитувала значення певних жестів. Потім мені було легше на тому дорослому рівні спілкуватись, але цього все одно не було достатньо для професії перекладача. Я не вступила, куди планувала, мені запропонували працювати в Культурному центрі Українського товариства глухих Спочатку я не відразу погоджувалася на цю ідею, але коли прийшла в театр, виявилося, що це моє.

Ти не поверталася до тієї ідеї, яку ти планувала?

Я планувала вступати на дизайнера інтер’єрів, але здобула трішки іншу професію. Коли вже працювала перекладачкою, то перекладала для групи студентів з порушеннями слуху в Київському національному університеті культури і мистецтв. Там була і перекладачкою, і студенткою. Працювали так разом із колегою: одна працювала, інша записувала лекцію, потім мінялися – хтось працював, хтось переписував конспекти.

Чи достатньо для перекладача жестової мови просто володіння цією мовою?

Не зовсім. На жаль, поки в Україні не дають повну освіту перекладача жестової. За кордоном для цієї професії є повна освіта, три-чотири роки, а потім підвищення кваліфікації – кожних три-п’ять років. У нас на державному рівні такого немає, є лише курси в УТОГ («Українське товариство глухих») для початківців чотири місяці на навчання, для тих, хто вже працює, – два тижні курси підвищення кваліфікації.

У нас в Україні перекладачами працюють вихідці із сімей з порушеннями слуху. Дуже мало є людей, які просто вирішили вивчити жестову мову, бо вона їм сподобалася. До нас якось приїжджала закордонна лекторка, і вона розповідала, що в неї в університеті був такий предмет на вибір – «Жестова мова». Вона з усіх предметів вирішила, що це найпростіше. Коли почала вивчати, побачила, що це був один із найскладніших предметів. Але вона так і залишилась у професії. У неї не було нікого із близьких із порушеннями слуху, вона просто вибрала собі такий напрям. Тобто за кордоном, і в Україні в цьому плані ситуації зовсім різні. У нас здебільшого перекладачі мають напрацьовану базу жестів із життя власної родини, і їм кількох місяців навчання достатньо. Якщо людина з нуля хоче вивчати – це важко, тому що треба вивчати не тільки значення жестів, а й психологію, також бути готовим до іншої побудови речення. Щоб бути реально хорошим перекладачем – має бути практика і спілкування з людьми з порушеннями слуху. 

Наталія Кравцова: «Була в одній групі і студенткою, і перекладачкою жестової мови»

Скільки часу може зайняти вивчення жестової мови з нуля не до рівня перекладача, але принаймні людини, яка вільно може спілкуватися жестовою?

У кожного по-різному. Здебільшого має значення практика, як і в будь-якій іншій мові: чим більше ти будеш спілкуватися з носіями мови, тим швидше ти заговориш. Якщо ти будеш вчити суто по книжках, то будеш мати базу, але це так само, як ми вчимо в школі англійську, потім їдемо за кордон і нічого не розуміємо. Так само і в жестовій. Є багато діалектів жестової мови, є різновиди жестів на одне слово. Ще є такий важливий нюанс як зворотний переклад, в якому є дуже багато деталей: зрозуміти людину з порушеннями слуху й перекласти саме так, як вона хотіла це сказати. Не так, як ти побачив і красиво склав розповідь, а саме так, як хотіла сказати ця людина. Прямого перекладу швидше можна навчитися, ніж зворотного.

Розкажи про художній переклад. Як, зокрема, відбувався переклад на жестову мову віршів для проєкту «Почути»?

Якщо ми готуємо вірш для зйомки, то до цього необхідний дуже ґрунтовний підхід. Є вірші, які дуже легко перекладати: там прямі сенси, нічого не закручено, там переклад іде слово в слово і за змістом. Це не проблема сприйняття дорослої людини: якщо діти зі слухом сприймають рими, то діти з порушеннями слуху – ні, наприклад, «молоко» і «бароко». Якщо перекладати це слово в слово, то вони не все розумітимуть, який там є зв’язок, якщо його не буде, хоча на слух це може бути гарно. Вони сприймають по-іншому. Творчий переклад полягає в тому, щоб передати суть. У цьому випадку ми більше радимося з поетами, що вони мали на увазі, що вони хотіли сказати. Наприклад, ми постійно перепитуємо, чи те вони хотіли сказати своїм віршем. Це теж творчий процес: щоб гарно «лягав» на руки переклад, тому що для сприйняття важливо, щоб візуально виглядало, і щоб по суті підходило. Наприклад, назви квітів. Якщо згадка про якийсь вид є один раз у вірші – то можна перекласти жестом «квітка». В одному вірші може бути купа різних назв. Не можна постійно показувати жест «квітка», якщо вказані в поезії різні види. Тоді доводиться дактилювати назву кожної квітки або знайти жест, який може показати, як виглядає зовні рослина. Щоб люди з порушеннями слуху зрозуміли, що йдеться про різні квіти, а не про одну. 

Відповідно, тобі треба постійно ознайомлюватися з текстом поезій заздалегідь, щоб підготуватися до перекладу, наприклад, поетичного вечора?

На синхронний переклад віршів має бути підготовка, але не завжди є такий час. Не можна фізично вивчити всі вірші автора та синхронно перекладати їх. Якщо це підготовка для зйомки «Почути», то я перекладаю вірш на жести, тестую на чоловікові (він розмовляє жестовою) і тоді відправляю відео для тренування поетам. Але може бути так, що коли поет показує кінцевий результат, то не завжди їм «лягають» жести, можуть не підходити. Тоді я намагаюся підшукати інший жест, щоб було гарно і за сенсом означало те ж саме. Деколи вже є відзнятий варіант, але ти думаєш, що можна було ще якусь «родзинку» додати. Це завжди творчий процес, як і загалом при сприйнятті вірша: ти його сьогодні сприймаєш по-одному, проходить час, змінюються якісь обставини – і вже по-іншому. Це творчість.

Якщо говорити про спеціалізацію, чи вона є в тебе, чи ти перекладаєш будь-яку подію, якщо є потреба, щоб ти там була?

Я перекладаю всі заходи. В Україні в нас перекладачі універсальні. За кордоном вони здебільшого мають якусь спеціалізацію, кваліфікацію та підвищення кваліфікації для цієї спеціалізації. У нас перекладачі перекладають все, тому що їх дуже мало для спеціалізації та потреб. Рівень перекладу залежить від перекладача, тому фахівець має постійно підвищувати власний запас слів і жестів. Жестова мова, як і всі інші, постійно змінюється. У нас більше з’являється українських слів. У Радянському Союзі у всіх республіках говорили російською жестовою мовою. Але тепер майже у кожної країни є своя. Наприклад, у Литві є литовська жестова, вони розуміють російську жестову, але спілкуються литовською жестовою. Так само розвивається й українська. Ми намагаємося шукати в словниках значення якихось слів, потім підбираємо під них жести. Також постійно спілкуємося з людьми з порушеннями слуху, звертаємо увагу, які жести вони використовують. Це постійний процес навчання, не можна думати, що ти вивчився і будеш постійно з певною базою слів. Щодня з’являється щось нове, перекладачі між собою спілкуються, тому що певні жести можуть залежати від певного регіону України. 

Наталія Кравцова: «Була в одній групі і студенткою, і перекладачкою жестової мови»

Яка приблизна кількість перекладачів є нині в Україні?

Є перекладачі, які є в реєстрі УТОГу і мають від них спеціальні посвідчення. Нині є багато перекладачів, які із сімей людей з порушеннями слуху, які вважають себе перекладачами. Точні дані важко сказати, але десь менш як 300 на всю Україну.

Чи є поняття літературної жестової мови та відповідного перекладу?

Є калькована жестова мова: це коли ти перекладаєш слово в слово і проговорюєш артикуляцію, тобто ти перекладаєш все. І є жестова мова, якою спілкуються люди з порушеннями слуху щодня, там зовсім інша побудова речення. 

Як перекладаються офіційні заходи?

Зазвичай калькованою. Якщо дуже швидкий темп, то можна скорочувати і міксувати з жестовою мовою, щоб це було зрозуміліше. 

Нині з’явилися спеціальні мобільні застосунки, такі собі цифрові посередники між людьми зі слухом і без. Чи спрощують вони побутове життя?

Багатьом людям з порушеннями слуху ця ідея сподобалася. Але не в усіх установах можна спілкуватися через такі застосунки. Наприклад, не можна в юридичній сфері. У судах не можна, щоб ти прийшов і тобі перекладач через застосунок перекладав. У таких важливих моментах має обов’язково бути перекладач, який підписує документ, що він правильно здійснив переклад і він відповідає за нього. Але застосунки – це однозначно добре, тому що перекладачів є мало і не завжди є фізична можливість приїхати з одного місця в інше, коли є нагальна потреба.

В інформаційному просторі було багато новин про те, як працівників держустанов, зокрема ЦНАПів (Центр надання адміністративних послуг – прим. ред.) навчають жестової мови. Як ти вважаєш, чи це працює на практиці?

Я не чула ще таких випадків, щоб мої знайомі кудись приходили і там працівники говорять жестовою мовою. Зазвичай комунікація відбувається письмово або через перекладача. 

Те, що навчаються, – це добре, але рівень володіння жестовою мовою мусить бути високим. Мабуть, можна закрити якісь елементарні питання, але не знаю, наскільки це зворотний процес і чи зможе працівник із базою дати відповіді на запитання, які додатково можуть виникнути.

Ще не чула, наскільки це застосовується на практиці. Якщо це маленьке місто, то люди знають перекладача, і вони йдуть до конкретної людини, яка їм допоможе. Тут більше ситуація не тільки в плані знання мови, а й довіри і психології. Ці курси потрібні, і потрібно, щоб було хоча б по одному спеціалісту на заклад, який розмовляє жестовою мовою. 

Яка загалом процедура звернення до перекладача, коли людям з порушеннями слуху треба щось вирішити?

Якщо це маленьке місто, то там заздалегідь домовляються. На мале місто може бути один-два перекладачі, намагаються домовитися між собою і вирішити у зручний час. Якщо це два різні судові засідання в один час, де обов’язково має бути перекладач, тоді домовляються на різний час, шукають компроміси. Звертаються через УТОГ і напряму до перекладачів. За кордоном заздалегідь записуються до перекладача, там ведеться облік. Але там трохи інша процедура оплати перекладача: там оплачує послуги держава, і на кожну людину з порушеннями слуху розрахована певна кількість годин. У нас фахівці, які працюють в УТОГ, перекладають у межах своєї роботи та робочого графіку. Є перекладачі, які працюють поза системою, і їхні послуги оплачують напряму готівкою.

За що ти любиш свою роботу, і чи не виникало бажання змінити професію?

Не виникало в плані того, щоб знайти щось нове. Лише бажання, щоб розвиватися далі як перекладачка. Щоб змінити професію – не було таких думок. Можливо, були якісь моменти, як і в кожної людини, коли щось не подобалося. Я люблю свою роботу, і через якийсь час, вже пропрацювавши, я стала переконана в тому, що, якщо я вже сюди потрапила, то це вже моє місце. І я себе розвиваю далі як перекладачка: наприклад, дивлюся відео із собою і думаю, що можна змінити, як можна удосконалитися.

Розмовляла Ірина Баран

Фото з архіву Наталії Кравцової

Залишити коментар