Четвер, 16 липня

Продюсерка, засновниця FxFilm Georgia, членкиня Української кіноакадемії, співзасновниця фестивалю «Україна у фокусі», співпродюсерка фільму «Леся» Марія Москаленко розповіла Opinion про фестиваль українського кіно в Грузії, про долю довгоочікуваного байопіку «Леся», про найскладніші моменти в житті емігранта.

Маріє, як ви вперше потрапили до Грузії?

Вперше у Грузії я опинилася на початку червня 2011 року. Сюди мене привів дуже спокусливий проєкт. Абсолютно невигідний у комерційному аспекті, але привабливий у стратегічному. Це був виклик, і я його прийняла. Іноді тобі здається, що світ навколо розсипається на друзки, і єдиним правильним рішенням є прийняти цей виклик. Доки ти пручаєшся, ти занурюєшся ще глибше у болото. А треба просто прийняти, вийти з власної зони комфорту, побачити можливості та стрибнути на зовсім інший якісний рівень. Треба просто хотіти щось змінити. Мені точно це вдалося, бо я і досі тут, у Грузії.

Чим ви займалися в Україні до переїзду і чи змінили рід діяльності в чужій країні?

До речі, ці виклики я приймаю все життя, і моя теперішня професія – перший із них. Я навчалася в Національному університеті ім. Тараса Шевченка на факультеті кібернетики на кафедрі теорії програмування. Але вже 20 з гаком років я працюю у сфері виробництва відео- та кінопродукції. В Україні у мене була власна компанія FX Film, яка і тут продовжує функціонувати. Тільки до назви додалося Georgia.

В Україні ми працювали переважно на повному циклі виробництва. Тут переважають сервісні проєкти. Та додалися й інші, суміжні. Наприклад, щорічний фестиваль українського кіно «Україна у фокусі». Ми заснували його у 2017 році разом із моєю співпродюсеркою та партнеркою Юлією Сінькевич.

Продюсерка Марія Москаленко: про українське кіно в Грузії та життя в еміграції

Як змінювався фестиваль українського кіно?

До того часу захід відбувався двічі у партнерстві з іншою українською продюсеркою Анною Паленчук. У 2015 році він розпочався зі спонтанного заходу на підтримку незаконно ув’язненого у Росії кінорежисера Олега Сенцова. Ми просто демонстрували фільми та збирали кошти для його сім’ї. І у 2016 році ми продовжили ще один рік у форматі Днів українського кіно. Із 2017 року ми поступово додаємо активності: майстер-класи, творчі зустрічі, круглі столи для індустрії тощо. Хочеться розвинути цю подію в цікавіший формат.

Які ще цікаві проєкти плануєте реалізувати?

Взагалі я не люблю розповідати про ідеї, які ще тільки на папері. Багато з них так і не відбувається за певних обставин. Ми можемо говорити вже про те, що відбувається чи відбулося.

Наприклад, минулої весни ми працювали як сервісний продакшен над виробництвом детективного трилера з елементами хорора молодого українського режисера Станіслава Капралова в Гудаурі разом із компанією Solar Media Intertainment. Це була копродукція Україна-США-Іспанія. Скоро він вийде у прокат. 

Незабутній досвід: ще той був виклик для всіх нас. Місяць у дуже важких умовах: холод, висота, сніг, лавини, сонце, вітер, абсолютна відсутність можливості влаштувати банальні побутові зручності на вершинах. Але ми всі разом це здолали. І плакали, і сміялися, і сварилися, і лавина на нас сходила, і сонце палило обличчя доходило до серйозних опіків. 

А одного дня нас взагалі загубили у хмарі ратраки, що мали забрати нас після зйомок з гори. Ми були далеченько від траси. Вечоріло. Видимість була метрів п’ять максимум. Раптом стало зрозуміло, що ми там не самі, навколо кружляли шакали, але ми відкупилися сосисками з кінокухні, та й ратраки не забарилися. Добре, що більшість групи так до кінця і не зрозуміла наше тодішнє становище. До речі, у фільмі зірковий акторський склад. Але поки що я потримаю таємницю. 

Продюсерка Марія Москаленко: про українське кіно в Грузії та життя в еміграції

Ну, і звичайно варто згадати про нашу «Лесю» (байопік «Леся Українка. Узлісся» – прим. ред.) Проєкт, який у творчої групи в крові тече по судинах. Три роки ми працювали над сценарієм і досі продовжуємо. Здобули фінансування від УКФ на виробництво тизеру. Перемогли у 11-му пітчингу проєктів Держкіно України… І раптом… Змінилася влада, результати переглянули – і наш проєкт залишився без фінансування. Але ми просуваємося далі! На жаль, фільм не вийде до 150-річчя народження Лесі Українки наступного року, але буде обов’язково! Напевно нікому не треба доводити важливість такого проєкту. Він просто має бути. Крапка.

Ви змушені постійно долати якісь перешкоди, але продовжуєте цим займатися. Чому ви все це робите?

Цікаве запитання… Тому що люблю! Люблю те, що роблю, з ким роблю, для кого роблю! От і все. 

А що ж вас надихає?

Так само, любов! Це ж рушійна сила усього в світі. Любов або її відсутність, а може, ненависть? Я не вмію ненавидіти.

А як ви вигадуєте нові проєкти? Як і де приходять ідеї? 

О боже! Ви не хочете це знати! (посміхається) Здебільшого дуже спонтанно. Іноді сидиш та споглядаєш. Неважливо що: життя за вікном, дорогу, хмаринку в небі, як запалюються вогники великого міста, як грають діти. Думка тече. Одне, друге, і ти вже розумієш, що в голові вже будується бізнес-план. Або, навпаки, ти просто бачиш повну режисерську картинку, в якій у кожного своя роль і воно все працює. Тоді біжу випробовувати на критиках. Їх у мене троє, залежно від ідейної сфери.

Якими є ваші складники щастя?

Прийняття. Вона одна складова. Коли є прийняття, все решта складається у пазл, ви відчуваєте гармонію свою внутрішню та зовнішню як резонанс зі Всесвітом, бо немає місця спротиву. Ви витрачаєте енергію тільки на творення у широкому сенсі. Тому отримуєте зворотний зв’язок, наповнення. І так по колу. Це і є щастя. 

Є ще повно всіляких дрібничок і не дуже, що надихають, роблять тебе ще більш щасливим. Мої доньки, наприклад. Сім’я. Мій пес Віскі. Високий рівень снігу в Гудаурі. Просто життя! Життя і надихає, і дає побачити можливості, і дає нові ідеї. І є тою складовою повною мірою. 

Продюсерка Марія Москаленко: про українське кіно в Грузії та життя в еміграції

Що можете виокремити спільного в України та Грузії? І в чому ці країни дуже різняться?

Знаєте, я більше не порівнюю. Та й раніше цього майже не робила. Коли я ступила ногою на трап літака і вперше вдихнула повітря, я відчула запах українського степу. Паливом теж несло страшне як, але я завжди намагаюся концентруватися тільки на приємному. І я зрозуміла, що скрізь можна знайти свою домівку. Розумієте? Тому я відповім так: все спільне й нічого спільного. Все залежить тільки від вас та вашого сприйняття та прийняття. 

Грузія увійшла в мене абсолютно природно. Я просто приїхала додому, у свою сім’ю. Я найщасливіша людина у світі! У мене дві Батьківщини. Але вдома в Тбілісі я маю баночку з українською землею з мого подвір’я, щоб ви розуміли. Але, якщо говорити про кліше, то тут зовсім інший темп життя, стосунки між людьми. І мені це дуже подобається. І гори. Я їх обожнюю, я ними дихаю. Хоча дуже часто сняться наші пагорби, Карпати. Славсько, Тростян… Сумую.

Продюсерка Марія Москаленко: про українське кіно в Грузії та життя в еміграції

А чи вбачаєте ви паралелі між політичними подіями в Україні та Грузії?

Так, живемо ми по одній кривій, тільки з нюансами. Повторюємо досвід один одного. Я ж не політичний аналітик, важко давати якісь оцінки в цій фантасмагорії, але я впевнена, що ми мусимо вчитися цих нюансів одні в одних. Наприклад, самоідентичності й мови – ми в грузинів. Працелюбності та самовідданості – вони в нас. І нам усім разом треба вчитися критичного мислення. Бо немає сумнівів у тому, як кожен із нас любить свою свободу та свою Україну чи Грузію. 

Що найскладніше в житті емігранта?

Те ж саме прийняття. Багато хто дуже дивно поводиться тут. Постійно пручається, на все обурюється, творить страшний супротив усьому, що за межами його розуміння чи прийняття. Я не розумію, навіщо витрачати на все це своє життя! Воно так швидко плине. Не подобається – вертайся або рухайся далі. Іноді хочеться заїхати по пиці пательнею, коли чуєш: «Ці грузини…» А нащо ти тоді сюди приїхав? Це ж неймовірно круто мати можливість вивчати зсередини іншу культуру, склад життя, знаходити друзів тощо. Країна із такою історією, країна невимовної краси не може залишити нікого байдужим! Краще запитання було б сформульоване інакше: що найпростіше в житті емігранта в Грузії? Моя відповідь: ніколи не бути байдужим! 

Продюсерка Марія Москаленко: про українське кіно в Грузії та життя в еміграції

А з якими найбільшими складнощами зіткнулася в Грузії?

У мене – це, передусім, грузинська мова! Я мрію вивчити її досконало. Але, люди, нащо ви таке поробили з дієсловами? То ж нечесно. (посміхається)

Ще дуже важко пережити липень-серпень. Страшна спека. Я ніяк не пристосуюся. Але вихід завжди є – тікати у відпустку, міняти графік на нічний тощо.

Що б ви порадили тим, хто тільки переїхав чи тільки планує?

Кожний випадок індивідуальний. Загального рецепта немає. Але все ж таки треба чітко розуміти, чому ти поїхав та що шукаєш, на що сподіваєшся. Якщо тікаєш сам від себе чи просто від проблем та мрієш поїхати світ за очі – не роби цього, бо не втечеш. Також не роби цього, коли не готовий щодня приймати щось нове. Якщо не любиш сюрпризи та досвід. Але якщо ти вже це зробив, просто розслабся та впусти Грузію в себе! Ти ніколи не пожалкуєш, що ти це зробив. Приймай її, не намагайся переробити під свої звички. Бо ти ж насправді від тих звичок і їхав, щоб змінити своє життя. Чи ні? 

Продюсерка Марія Москаленко: про українське кіно в Грузії та життя в еміграції

Розмовляла Юлія Фрунзе

Фото з архіву Марії Москаленко

1 комментарий

Залишити коментар